Нещодавно телеканал НВО завершив показ 6-серійної політичної сатири «Режим», головну роль у якій виконала Кейт Вінслет. В Україні мінісеріал доступний до перегляду на сервісі Megogo. У рецензії нижче розповідаємо, якого реального персонажа нагадує дурнувата героїня шоу (а може і не одного), та чи спроможна ця історія якісно поглузувати з пихатих адептів авторитаризму.
Плюси:
класна акторська партія від Кейт Вінслет; певні елементи сатири спрацьовують; з технічного боку все виконано на найвищому рівні
Мінуси:
далеко не все сатиричне виглядає дотепно; інтонаційні гойдалки та зайві сюжетні лінії (наприклад, арка з малим не розвинена як треба); злита кінцівка
«Режим» / The Regime
Жанр політична сатира
Режисери Стівен Фрірз, Джессіка Гоббс
У ролях Кейт Вінслет, Маттіас Шонартс, Андреа Райзборо, Гійом Гальєнн, Г’ю Ґрант
Прем’єра НВО, Megogo
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
У неназваній країні десь в Центральній Європі господарює канцлерка Олена Вернем, яка живе в розкішному палаці та більше переймається тамтешньою вологістю повітря, ніж справами в країні чи добробутом нації. На службу до неї прибуває смиканий капрал Герберт Зубак, котрий дозволив собі застосувати грубу силу проти шахтарів-протестувальників, за що й отримав прізвисько «М’ясник». Цей радикальний вчинок, ймовірно, запевнив лідерку, що Зубак саме та людина, яка їй потрібна.
В обов’язки солдата тепер входить постійне слідування за начальницею з гігрометром напереваги та вимірювання вологості повітря у кожній кімнаті. Сліпа відданість цій ненормальній рутині та самій канцлерці призводить до повної довіри з боку останньої, і ось уже капрал стає її головним радником, впливаючи як на внутрішню, так і зовнішню політику країни. Це, втім, ще більше відриває обох від реальності та призводить до катастрофічних наслідків.
«Режим» — вже друга велика політична сатира від НВО за останній рік після торішньої клоунади під назвою «Сантехніки Білого дому». Якщо там автори не дуже вдало глузували з фігурантів Вотергейтського скандалу, то тут у нас висміюється збірний диктаторський образ, влада якого на перший погляд здається категорично непохитною, але ж всім добре відомо, чим подібні історії закінчуються.
Пані Вернем надзвичайно багато взяла від кремлівського імперіалістичного коротуна, якого вже прямо зачекалися в одному мальовничому голландському місті.
Загинаємо пальці: вороже ставлення до Сполучених Штатів і взагалі усього західного та погляд в бік Китаю — є; анексія сусідніх територій заради досягнення корисливих цілей — будь ласка; відірваність від реалій, маніпулятивна риторика щодо головного природного ресурсу країни — наче лікар прописав. І це не кажучи про зустрічі з іноземними колегами за трьохкілометровими столами та нікчемних посіпак, єдиний клопіт яких — лити у вуха солодкі нісенітниці та жарти про санкції. Знайшлося тут місце і власному мерцю у скляному саркофазі.
Що кардинально відрізняє тутешню країну від болотистих місцин на московії, то це її народ, якому в певний момент все ж уривається терпець. Якщо росіянам той царьок з ефемерною величчю конче необхідний, в першу чергу для загального поклоніння, бо по-іншому існувати там просто не вміють, то місцевим громадянам вистачає сміливості повстати проти тирана. І в цей момент у головної героїні з’являється щось спільне вже з утікачем Януковичем, який, попри відчайдушні заклики «Астанавітєсь!», таки зміг «увімкнути Україну». Щоправда, у негативному для себе сенсі.
Над «Режимом» працювали Стівен Фрірз, Джессіка Гоббс та Вілл Трейсі, у фільмографіях яких фігурують чудові проєкти («Королева», «Корона», «Спадкоємці», «Меню»). А значить це люди достатньо компетентні, щоб очікувати від них витонченої сатири, котра викривала б жалюгідність персон, що уявили себе господарями світу.
На жаль, не все гладенько у цій історії: деякі моменти виглядають дотепно і дійсно вистрілюють, інші — щонайменше викликають нудьгу.
Наприклад, гротескний епізод, коли канцлерка відчуває несамовиту спеку, в той час, як всі навколишні ніби опинились в «Післязавтра» Роланда Еммеріха, але удають літню безтурботність, красномовно підкреслює абсурдність суцільно панівного становища зірки цього шоу. А от короткочасна поява персонажа Г’ю Ґранта, опозиціонера у в’язниці, бачиться малозрозумілою та майже зайвою.
Увесь серіал становить недоречні, в тому числі інтонаційні гойдалки, адже часом він реально захоплює і навіть викликає легку посмішку, а іноді грузне у непотрібних сюжетних лініях чи напускному драматизмі. Зрештою, всі ці метання приводять до абсолютно беззубої кульмінації.
Кейт Вінслет, котра також виконувала і продюсерські функції, є головною причиною для знайомства з проєктом. Акторка в усіх сенсах блищить у цій ролі та повністю краде глядацьку увагу. Тимчасова схибленість її Олени на народній медицині, зокрема, цілющих властивостях картопляної пари змушує згадати про ще одного фюрера та автора незабутнього «А я вам сейчас покажу, откуда на Бєларусь готовілось нападєніе».
З технічного боку «Режим» можна назвати філігранною роботою. Тут автентичний сетинг розкішного палацу та його багаті інтер’єри вже підкреслюють позамежний егоцентризм канцлерки. Помітна присутність великих і надвеликих планів облич, голландських кутів, симетричних кадрів, гри зі світлом тощо спрямована на зосередженні уваги на основному, посиленні напруги між персонажами чи підкресленні їхнього внутрішнього стану, що суттєво впливає на сприйняття сюжету.
У підсумку серіал веселіше дивитися з точки зору зчитування алюзій на реальних персонажів, але навіть з огляду на це шоу могло бути дотепнішим і гострішим у своїх уїдливих висловлюваннях.