3 жовтня на екранах українських кінотеатрів стартував музично-психологічний трилер «Джокер: Божевілля на двох» з Хоакіном Феніксом та Леді Гагою у головних ролях. Це продовження нашумілого і надуспішного фільму «Джокер», який прем’єрувався у 2019 році та отримав загальне визнання серед критиків і глядачів, ще й купу престижних нагород відхопив. У рецензії нижче розповідаємо, на що роблять ставку творці сиквелу та чи спрацьовує вона цього разу.
Плюси:
Класні виступи від головних зірок; добре передана похмура атмосфера; досить цікава та смілива кінцівка;
Мінуси:
Головні герої не отримують належного розвитку характерів; забагато марних співів, які не додають психологічної глибини і здебільшого гальмують розвиток сюжету; чим ближче до фіналу, тим більше фільм викликає нудьгу; жанри погано співіснують, а формат мюзикла ледве пасує цій історії;
«Джокер: Божевілля на двох» / Joker: Folie à Deux
Жанр музичний психологічний трилер, драма
Режисер Тодд Філліпс
У ролях Хоакін Фенікс, Леді Гага, Зазі Бітц, Брендан Глісон, Кетрін Кінер, Джейкоб Лофленд, Стів Куґан, Кен Люн, Білл Смітровіч
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Через два роки після того, як Артур Флек скоїв низку вбивств, в тому числі популярного телеведучого Мюррея Франкліна у прямому етері, його закривають у психлікарні Аркгем в очікуванні суду. Там на гуртку співів він зустрічає чарівну незнайомку Лі, котра зізнається, що захоплюється особистістю Джокера. Тож тепер у перервах між спілкуванням з не дуже привітними наглядачами та новою пасією Артур занурюється у химерні марення, у яких він співає і танцює не гірше, ніж епатажні зірки Євробачення.
Натхненний фільмами Скорсезе перший «Джокер» виявився далекою від легковажних кінокоміксів, вкрай похмурою і талановито зіграною кримінальною драмою, та головне — самодостатньою і цілком завершеною історією. Але режисер Тодд Філліпс та виконавець головної ролі Хоакін Фенікс вирішили, що їм ще є що сказати про цього персонажа, а мюзикл — саме той жанр, у якому повинна рухатися історія далі. Після перегляду «Божевілля на двох» з’ясувалося, що обидва ці рішення були хибними, оскільки зводять нанівець усі ті досягнення, що мали місце у першому фільмі.
Автори «Божевілля на двох» частково намагаються виїхати коштом попередніх напрацювань та не стільки розвивають характер суперечливого персонажа, скільки елементарно тупцюють на місці. При цьому не те щоб сильно потужні музичні номери та співочі сцени, яких тут більш ніж достатньо, не спроможні додати якісної психологічної глибини багатостраждальному клоуну. Леді Гага, безперечно, видатна виконавиця, але її присутність сильно мінімізована, щоб істотно вплинути на з усіх боків сумну ситуацію.
Власне, якщо комусь хочеться подивитися на те, як у співочих номерах почувається Хоакін Фенікс — до ваших послуг байопік про Джонні Кеша «Переступити межу»; якщо ж мова про Леді Гагу — є сенс згадати «Народження зірки» чи просто увімкнути її концерт на YouTube. А якщо ви скучили за крутими перформансами від Фенікса, краще вже переглянути першого «Джокера».
Єдине, що варте окремої згадки і як мінімум поваги — це небажання творців йти тією самою стежкою, що й у попередній раз: все-таки тут у нас похмурий мюзикл упереміш з судово-тюремним трилером замість кримінальної драми з ухилом в психологізм. Власне, ще на самому початку перед глядачем постає короткометражна мультиплікація у стилі старих добрих мультиків про Багза Банні та Даффі Дака, і так автори ніби підморгують культовому леджерівському «why so serious?». Але у цьому конкретному випадку жанри уживаються погано, та й у відриві одне від одного не працюють.
Певною мірою «Божевілля на двох» став заручником завищених очікувань. Там, де вартувало примножувати вдалі знахідки і моменти попередника, глобальна історія, а разом з нею і герої, нікуди не рухаються. Там, де існує простір для цікавої взаємодії персонажів, звучить чергова пісенька, що з плином часу дратує все більше і більше.
То про що ж взагалі новий «Джокер» — цілком справедливо поставить собі запитання глядач після перегляду. В якомусь сенсі цей громіздкий і неповороткий фільм з кволим темпом оповідання схожий на «Мегалополіс» Копполи — він про все і ні про що одночасно. Це сюжет про кохання без кохання. Про бунт без бунту. Про божевілля на двох, якого так катастрофічно не вистачає навіть на когось одного.
Зрештою, у своїй найпростішій інтерпретації, це кіно про Джокера без самого Джокера; Бетмен, якби він був залучений (або дорослий, спираючись на місцеву міфологію), міг би спати спокійно.
Такий кінематограф, звісно, має право на існування і може знайти своїх прихильників, тим паче, що Тодд Філліпс та Хоакін Фенікс п’ять років тому неочікувано видали дійсно гарне кіно. «Божевілля на двох» програє йому за усіма параметрами, але й в окремій площині явно не блищить, на відміну від головного героя у його ж божевільних снах.