З 21 листопада на сервісі Apple TV+ став доступний до перегляду різдвяний комедійний бойовик “Сімейний план 2” — сиквел стрічки 2023 року, що справляла враження переварених вареників без начинки. У другому фільмі творці додали затишної різдвяної тематики, що чудово вписується у сімейний вайб усього задуму. Та чи стало це рятівною паличкою там, де бездушним стримінговим конвеєром тхне за кілометр — виклали в огляді нижче.
“Сімейний план 2” / The Family Plan 2
Жанр різдвяний комедійний бойовик
Режисер Саймон Селлан Джонс
У ролях Марк Волберг, Мішель Монаган, Зої Коллетті, Ван Кросбі, Кіт Гаррінгтон, Сідсе Бабетт Кнудсен, Санджив Бхаскар, Даніель де Бург, Реда Елазуар
Прем’єра Apple TV+
Рік випуску 2025
Сайт IMDb
Колишній жорстокий та нещадний найманець, а нині зразковий сім’янин Ден Морган хоче провести різдвяні канікули разом з усією родиною. Тепер він керує охоронною фірмою, і оскільки його донька Ніна оселилася в Лондоні, шукає замовлення саме в столиці Великої Британії.
На щастя для Дена таке знайшлося — перевірки системи безпеки потребує один з місцевих банків. Але по прибутті в місто ошелешений татусь виявляє не тільки м’язистого франко-марокканця Омара у душі своєї дочки, але й підставу у банку. Це дуже-дуже лихий і мстивий молодший брат Моргана Фінн замислив вендетту за вкрадене у нього життя.
“Сімейний план 2” позиціюється як різдвяний комедійний бойовик, але ні святкового настрою, ні дотепних жартів, ні тим більше захопливого екшену не пропонує. Це плюс-мінус те саме прісне вариво, яке режисер Саймон Селлан Джонс на пару зі сценаристом Девідом Коггшолом зготували майже два роки тому.
Цього разу побудувати свою історію на сюжеті “наш татко — професійний вбивця” найняті яблучним сервісом вигадники не могли. Тому пішли вони найпростішим шляхом щодо створення сиквелів — вигадали однобоко злісного брата-антагоніста, про якого до того не було і згадки. З іншого боку, це явний прогрес у порівнянні, скажімо, з “Форсажем” — тамтешні умільці дістали із засіків вороже налаштованого родича непереможного Домініка Торетто аж у дев’ятому фільмі. Мерзотника, нагадаємо, грав Джон Сіна.
Окремий вид крінжу тут — персонажка на ім’я Світлана Романова, яка варить червоний борщ та зі словами “за здоровье” частує гостей спиртним напоєм russian vodka “Серебряное кольцо”. Дії Світлани коментувати не будемо, ну хоча б заради уникнення спойлерів. Але щось підказує, що Саймон Селлан Джонс та компанія навряд чи обізнані у тому, звідки ноги ростуть у знаменитої Carol of the Bells, що звучить в одній зі сцен їхнього, так би мовити, фільму.
Творці влаштовують такий собі євротур на мінімалках (після Лондона слідуватиме Париж); от навіть ми почуємо і хіт Пластіка Бертрана Ça plane pour moi, що також мав місце й у культовій комедії 2004 року з панком Меттом Деймоном. Лунатиме він, мабуть в найкращій місцевій сцені автомобільної гонитви, адже в ній принаймні знаходяться хоч якісь приводи для сміху. На цьому, на жаль, амбіції потішити гумором в авторів вичерпуються.
Щодо показаних на екрані бійок, то вони не витримують жодної критики. По-перше, які можуть бути серйозні бійки у сімейному кіно — прийди до тями, глядачу, і навіть не думай про щось подібне. По-друге, навіщо витрачати гроші на постановника бойових сцен, коли неспроможність останніх можна замаскувати загальними планами чи стрімким монтажем. Задовільніться пафосною музикою та страшенно серйозними виразами обличчя Волберга та Гаррінгтона і буде вам щастя.
Ще варто відзначити дивовижну спритність героїні Мішель Монаган — знай багатостраждальний Ітан Гант, що його колишня настільки бойовита дівиця, то у свій час Філіп Сеймур Гоффман не мав би змоги так безбожно випендрюватися. Та й взагалі склалося враження, що єдиній жіночій сутичці кінороби чомусь приділили більше уваги, ніж аж двом чоловічим.
У фінальному акті 54-річний Волберг та його потенційний зятьок дають таких ямакасі, що десь неподалік у Франції напевно засіпалося око в продюсера Люка Бессона. Загалом усе це виглядає безглуздо, сміховинно та алогічно.
“Сімейний план 2” здається вже не те що стрічкою з ледачим сценарієм, та й, чого душею кривити, усім продакшеном, а проєктом, який нашвидкуруч писався штучним інтелектом. У кадрі миготять ностальгічні постери “Вихідного дня Ферріса Бюлера” (1986) та “Рембо: Перша кров” (1982), і від цього стає ще сумніше — навряд чи років через 40 хтось прикрашатиме стіни постерами “Сімейного плану”. Або згадуватиме це вивергнуте з нутра стримінгу непорозуміння хоча б через тиждень.


