Жанр стандартних бойовиків у 2024 році майже помер. Частково звинувачувати у цьому можна неймовірну популярність кінокоміксів у 2010-х, ще частково — відчутно захмарні вимоги зірок класичних екшн-фільмів. Саму тому сучасні фільмі про вибухи, стрілянину та бійки обов’язково мають бути ще про щось, щоб додати стилю, гумору та унікальності. «Арґайл» у цьому сенсі намагається загравати з метамодернізмом. Розповідаємо у нашій рецензії, яким у висновку вийшло кіно.
Плюси:
яскравий каст головних героїв; динамічний, трошки карикатурний (у гарному сенсі) екшн; неймовірно висока динаміка всіх подій, з якою не засумуєш; Дуа Ліпа як актриса
Мінуси:
гумору точно могло бути менше; сюжет не витримує своїх же спроб здатися більше, ніж він є; сумбурність подій на екрані
«Арґайл» / Argylle
Жанр бойовик
Режисер Метью Вон
У ролях Генрі Кавілл, Дуа Ліпа, Брайс Даллас Говард, Сем Роквелл, Брайан Кренстон, Джон Сіна, Семюел Л. Джексон, Кетрін О’Хара
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2024
Сайт IMDb
Письменниця Еллі Конвей (Брайс Даллас Говард) працює у жанрі шпигунських детективів. Її книжки мають попит, але сама Еллі особливо від слави не збожеволіла, бо банально намагається зайвий раз не виходити з дому. Однак подорож потягом обертається для неї найнеприємнішим чином, коли на неї нападають невідомі. Еллі рятує спецагент Ейден (Сем Роквелл), який втягує письменницю у світ шпигунських інтриг. Виявляється, що її книжки занадто близко підібралися до реальності, яку краще не чіпати.
У сучасних бойовиків існує ще один піджанр, який краще всього схарактеризувати як «Netflix-екшн». Це дорогі та пафосні фільми з яскравим акторським складом. Але у реальності вони виявляються неймовірною нудотою. Яскравий приклад — «Червоне повідомлення» (Red Notice), де знялися Двейн Джонсон, Галь Гадот, Раян Рейнольдс. Задоволення сумнівне.
У творців «Арґайлу» були гроші Universal Pictures та Apple, а за режисуру відповідав відомий майстер динамічних та яскравих фільмів Метью Вон («Кінгсман», «Пипец»). На головних ролях — суцільні зірки рівня Генрі Кавілла та Брайана Кренстона. Навіть місце для співачки Дуа Ліпи знайшлося, що для відчутної кількості глядачів вже буде вагомим аргументом для перегляду фільму. Але все одно кіно відчувається саме як «Netflix-екшн».
Починається кіно дійсно непогано. Незвичайна зав’язка та поступове занурення у місцевий світ шпигунів виглядає органічно, ненав’язливо та весело, чого ж тут ховати.
Це ріднить фільм с «Кінгсманом», і ніяких секретів тут немає, бо в ідеалі автори «Арґайлу» планують з’єднати кіно в один всесвіт саме з «Кінгсманом». Окремо приємно в кадрі завжди дивитися на Брайс Даллас Говард, яка своєю харизмою витягує кожну сцену.
«Арґайл» не працюєна рівні сценарію. Місцеві події створені ніби виключно для того, щоб поєднати відомих зірок та жарти сумнівної якості хоч у якийсь чіткий ланцюжок. Але самостійно вони не мають особливого значення.
Ставки постійно зростають, нам наголошують на важливості дій головних героїв, але ані тональність, ані розвиток історії ніяк не закріплюють, що хоч щось може дійсно змінитися на краще або гірше. Звичайний день не дуже звичайного світу шпигунів.
Можливо, у цьому винне кітчеве зображення самих шпигунів. Вон як режисер не зраджує собі та приносить майже мультиплікаційні мотиви у свої live-action роботи. З одного боку, це точно додає «Арґайлу» бали стиля. З іншого, серйозність сприйняття через це знижуються майже до нульового рівня.
І тут ви маєте поставити собі чітке питання: а навіщо взагалі ви дивитеся екшн-фільми? Якщо вам просто потрібні динамічні сцени, де знайомі обличчя виконують екстравагантні трюки, то в «Арґайлі» всього цього вдосталь. Так, фільму трішки не вистачає натуралізму, а CGI забагато, але виключно розважальну роль він виконує. Якщо ж вам ще потрібна історія, то тут вже вибачайте.
Тут є детективна лінія, але в ній настільки все складається саме собою, що особливого напруження та захвату вона не викликає. Особливості місцевого сеттінгу шпигунів трошки банальні, ми неодноразово бачили цікавіші реалізації. Навіть загравання з метамодернізмом швидко перетворюються на черговий привід для жартів про головну героїню.
І це прикро, бо у фільмі можна без складнощів побачити великий потенціал. Побачила його і кінокомпанії, бо «Арґайл» одразу замислили як трилогію фільмів. Але цей потенціал якщо не руйнується повністю, то точно тяжко страждає від постійних спроб пожартувати та невмілої побудови вигаданого сеттінгу. Саме через них дорогий та гарний візуально фільм сприймається як черговий експеримент стрімінгових сервісів, який можна тихо запустити на будь-якій платформі та сподіватися, що він принесе хоч якісь гроші.
Те, скільки фільмів постраждали від спроб додати в них більше недоречного гумору, заслуговує на окреме дослідження. Можна звинувачувати у цьому кінокомікси Marvel або смерть класичних комедій у принципі. Але факт залишається фактом. «Арґайл» — ще одна жертва цього тренду, який вже давно має закінчитися, але чомусь все ні та ні.