З 20 червня в кінотеатрах можна подивитися новий фільм жахів «Екзорцизм» з Расселом Кроу у головних ролях. Основні знімання завершилися ще у 2019 році, але згодом творцям знадобилися додаткові, які, втім, довелося перенести через пандемію коронавірусу. У підсумку виробництво стрічки розтягнулося аж до січня 2024-го. Та нарешті «Екзорцизм» добирається до великих екранів, і ми вже готові поділитися враженнями від нового сюжету про вороже налаштовану потойбічну нечисть.
Плюси:
небезпідставна спроба режисера Джошуа Джона Міллера у метанаративне кіно; хороша сцена за участю Сема Вортінгтона; акторська гра Рассела Кроу;
Мінуси:
фільм не працює на жодному з заданих рівнів: метанаративному, жанровому, метафоричному тощо;
«Екзорцизм» / The Exorcism
Жанр фільм жахів про надприродне
Режисер Джошуа Джон Міллер
У ролях Рассел Кроу, Сем Вортінгтон, Раян Сімпкінс, Хлоя Бейлі, Девід Гайд Пірс, Марсена Лінетт, Трейсі Боннер, Саманта Матіс, Едріан Пасдар, Адам Голдберг
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
У актора Ентоні Міллера були складні часи. Поки його дружина болісно помирала від важкої хвороби, він цілковито присвячував себе алкоголю та наркотикам. Саме через це у нього склалися, м’яко кажучи, натягнуті стосунки з дочкою Лі, а кар’єра лишала бажати кращого. Втім, багатостраждальний вдівець отримує шанс якщо не на спокуту, то принаймні на реабілітацію в очах навколишніх та, зокрема, Лі.
Нині Ентоні тримається подалі від пляшки, намагається налагодити стосунки з донькою та отримує роль у новому фільмі жахів. Здається, доля подарувала йому другий шанс. Але герой навіть не підозрював, що ця робота обернеться для нього не новим етапом у кар’єрі, а найгіршим кошмаром у житті.
Кінороби систематично і наполегливо намагаються щось вичавити з добряче експлуатованої за останні пів сторіччя теми екзорцизму. Але важко заперечувати той факт, що більшість з цих опусів виявляються щонайкраще блідою копією культового «Екзорциста» (1973) Вільяма Фрідкіна. Важко вигадати щось нове у піджанрі, який навряд чи припускає широкий простір для маневрів, чи тим більше переосмислення.
Так, можна згадати успішні «Екзорцизм Емілі Роуз» (2005) та «Закляття» (2013), але на кожного Джеймса Вана знайдуться нікчемні одноденки на кшталт «Записок Ватикану» (2015), «Закляття: Наші дні» (2017) чи торішнього «Вірянина». Останній позиціювався як пряме продовження фрідкінівської класики та навіть залучив у сюжет персонажів оригінальної стрічки. Фільм хоч і непогано зібрав у прокаті, але отримав принизливу реакцію від глядачів та критиків.
На перший погляд «Екзорцизм» теж виглядає вже надто стандартним та вторинним жахастиком про одержимість демоном. Ну справді, кого у 2024-му можна здивувати чи налякати черговою жертвою демонічної сутності, нехай навіть у ролі мученика виступає цілком собі володар премії «Оскар» Рассел Кроу замість звичної для жанру дівчини?
Але у фільму є цікаве підґрунтя, яке полягає у тому, що режисер Джошуа Джон Міллер — син Джейсона Міллера, що виконав роль священника Деміена Карраса у вищезгаданому «Екзорцисті». За своєю сутністю його стрічка не стільки про шкідливу почвару, що вселилася у наступного бовванця й зловісно гарчить з екрана, скільки про складнощі на знімальному майданчику хіта 51-річної давнини. А їх, як відомо, було більш ніж достатньо — від позамежної вимогливості Фрідкіна до травмування акторів. Ймовірно, це ще й про те, як участь у фільмі вплинула на самого Міллера-батька.
Виходить, що «Екзорцизм» — кіно метанаративне, але за фасадом цієї особливості абсолютно губиться жанрова складова.
Режисер пропонує щось типу «Тіні вампіра» (2000), де автори зробили спробу заглянути на знімальний майданчик класичного німого горору «Носферату. Симфонія жаху» (1922) Фрідріха Вільгельма Мурнау. От тільки тут цей фінт явно не допоміг. Невідомо, з чого Джей Джей Міллер узяв, що його гра у метанаративність саме у такому своєму вигляді може здатися комусь цікавою.
За інших обставин ставка на приємні оку омажі класиці могла б спрацювати (початкова назва фільму — «Проєкт Джорджтаун», що вже досить красномовно з огляду на те, де відбувалися події «Екзорциста»). Але проблема у тому, що усе це виглядає кричуще нудно.
Там, де авторам слідувало піддати динаміки чи хоча б банально насипати джампскейрів, щоб якось пожвавити позбавлену саспенсу дію, вони пропонують смертну нудьгу. Остання проявляється у суцільній відсутності подій та розпорошенні на другорядні сюжетні лінії. Наприклад, романтичний інтерес дочки головного героя. Простіше кажучи, впродовж години хронометражу на екрані майже нічого не відбувається.
Не стає до ладу цікавіше і у кульмінації, котра виглядає відверто дивно. Слабку горор-складову можна було б списати на метафоричність, начебто персонаж Кроу бореться з внутрішніми демонами, а надприродне — то умовний final boss, без подолання якого неможливе хай болісне, та разом з тим рятівне «зцілення». Втім, і така інтерпретація не змушує глянути на місцеву нудьгу під іншим кутом.
Рассел Кроу, який після «Екзорцисту Ватикану» вже другий рік поспіль з’являється у фільмі про недружню інфернальщину, ризикує стати зіркою жанру та виявляється ледь не єдиною причиною звернути на це кіно увагу. Всі інші учасники шоу — непримітні функції, хіба що герой Сема Вортінгтона відзначається у єдиній горор-сцені, що здатна запам’ятатися.
«Екзорцизм» — кіно не те що сильно прохідне, а взагалі навряд чи потрібне цьому світу. Особливо прикро за Рассела Кроу, котрий останнім часом рідко тішить вартісними проєктами (а його поява у «Торі: Любов і Грім» — взагалі дикий крінж). У Вортінгтона, рідкісного гостя у моторошному жанрі, фільмографія хоч і переповнена всіляким непотребом, але у нього лишився хоча б «Аватар». А от Расселу, що і досі знаходиться у непоганій акторській формі, терміново потрібен новий хіт. Інакше тільки й зостанеться, що з сумом озиратися назад.