З 6 листопада в кіно можна подивитися науково-фантастичний бойовик “Хижак: Дикі землі” — вже сьомий фільм про інопланетного мисливця та дев’ятий з урахуванням кросоверів з “Чужим”. Про усе, що відбувалося з “Хижаком” до цього фільму, ви можете дізнатися в нашому довгочиті, присвяченому культовій серії. Сьогодні ж поговоримо про нові пригоди прибульця — як вони виглядають, як розширюють міфологію і головне — наскільки захопливі.
Плюси:
велика кількість захопливого екшену; яскравий і продуманий світ; цікавий концепт з яутжа як головним героєм; персонажі, які не лишають байдужим; приємні відсилки до класичних фільмів про Хижака та Чужого;
Мінуси:
гумор здається не завжди доречним; один з персонажів викликає неоднозначну реакцію (та водночас його важливість для історії не піддається жодним сумнівам); дещо зім’ята кінцівка;
“Хижак: Дикі землі” / Predator: Badlands
Жанр науково-фантастичний бойовик
Режисер Ден Трахтенберг
У ролях Ель Фаннінг, Дімітріус Колоаматанґі, Рубен Де Йонг, Кемерон Браун, Майк Хомік
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт
Низькорослий, але завзятий молодий яутжа Дек прагне довести усім, що гідний бути членом свого клану. Тому і планує вирушити на небезпечну планету Генна, щоб вполювати непереможного монстра Каліска та повернутися додому з трофеєм. Про це він домовляється зі своїм братом Квеєм, однак у плани втручається батько хлопців, котрий до того ж є ватажком племені. Дуже-дуже лихий і зловісний, він наказує Квею розправитися з недолугим коротуном, бо той заслабкий і взагалі — ганьба родини. Але Квей робить все від себе залежне, щоб Дек таки отримав шанс показати свою профпридатність.
Напевно, Ден Трахтенберг не геній, але точно рятівник культової і дорогої серцю багатьох глядачів франшизи. Своєю “Здобиччю” три роки тому він повернув у неї віру, а зараз доводить, що серія цілком життєздатна, якщо грамотно з нею працювати.
Вперше Хижак постає перед глядачем протагоністом. Попри свій кодекс принципового одинака, він заручається підтримкою добряче пошарпаного синтетика Тії. Вона опинилася на планеті внаслідок експедиції відомої усім шанувальникам франшизи “Чужий” компанії Weyland-Yutani — остання і сюди закинула свої загребущі лапи. Щось подібне ми бачили у першому “Чужому проти Хижака”, де спрацювала формула “ворог мого ворога — мій друг” і головна героїня об’єднала зусилля з яутжа на ім’я Шрам, щоб дати бій ксеноморфам та їхній Королеві.
Але творці стрічки пішли ще далі та наділили зазвичай мовчазного мисливця власною мовою і розвитком характеру, в той час, як для людей в кадрі місця не знайшлося. І ця концепція дійсно спрацювала. Іноді присутність homo sapiens і справді не обов’язкова — згадайте, наприклад, наскільки вони губилися на тлі епічних розбірок кайдзю в “Ґодзіллі та Конґу”. У “Диких землях” такий хід цілком обґрунтований, адже Дек та Тія — справді емпатійний союз, навіть більш людяний, ніж механістична взаємодія в багатьох сучасних блокбастерах.
Що-що, а нудьгувати під час перегляду точно не доведеться. Вже на самому початку ми стаємо свідками битви Хижаків на світлових мечах, і заданий динамічний темп практично не зменшуватиме обертів протягом усього хронометражу. Буде тут і власна версія Джар-Джар Бінкса, коли ми вже для чогось згадали класику Джорджа Лукаса, і це різко контрастує з показною серйозністю самого Хижака. Якщо не сказати, що сильно порушує відчуття суцільної загрози.
Планета Генна, окрім того, що дуже гарна, настільки ж й небезпечна — прикінчити кожного нерозторопного роззяву може навіть звичайна трава, де мирно пасуться представники місцевої фауни. Ледь не на кожному кроці стражденних чекатиме якась підступна пастка. Наплічної гармати і фірмового камуфляжу в Дека немає, тож і розраховувати доведеться на підручні засоби.
Розряджає насичену яутжівським пафосом атмосферу героїня Ель Фаннінг. З позиції балакучості вона цілком може посперечатися з Дедпулом. В контексті приємних оку фанатів реверансів — передати привіт розтерзаному Королевою Чужих андроїду Бішопу з культового сиквела Кемерона. Звідти ж сюди перекочував ще один невід’ємний елемент — механічний навантажувач, в який колись комфортно вмостилася пані Елен Ріплі.
Очевидно, що тут в нас чергова історія про аутсайдерів, відкинутих “своїми”. В певній мірі про те саме був і крінжовий “Хижак” (2018) Шейна Блека. Та творіння Трахтенберга, на щастя, вельми далеке від дурнуватого попередника. Навіть прояви не завжди доречного гумору у “Диких землях” не тригерять. Особливо з огляду на пропрацювання персонажів. Їхня сила — у єдності. І саме розуміння цього, яке поступово приходить до неприступного, відчуженого Дека, робить його таким симпатичним. Як би це не звучало щодо ікластої почвари.
Щодо м’ясистого екшену (а тут він саме такий — відсутністю людей творці вбили одразу двох зайців, подарувавши нам відрубані кінцівки і голови та водночас отримавши потрібний для заробітку рейтинг PG-13), то Трахтенберг довів свою спроможність ще у “Здобичі”. Але там він був обмежений у фінансуванні; натомість зараз отримав значно солідніший бюджет, який дійсно дозволяв фантазії розігратися (фінт з ногами, правда, вже трохи перебір). І кожен цент, є впевненість, був витрачений недарма.
Та головне, що нові пригоди Хижака та його малоймовірних супутників — нехай і одноразова, але класна ескапістська розвага. Події відбуваються стрімко, запропонований сетинг приємно пестить око, динаміка розвитку стосунків героїв робить просту історію на диво людяною. Особливо як для тої, де немає власне панівного виду планети Земля. Підкріплюється дійство доладним саундтреком.
В попередніх статтях на сайті, присвячених кіно (наприклад, ось тут), ми писали, що Арнольд Шварценеггер дав своє благословення відповідальним за новітню версію “Людини, що біжить”. Цікаво простежити, чи не станеться раптом так, що легенда бойовиків благословив не той фільм.