З 11 грудня в кіно стартували покази різдвяного жахастика “Однієї тихої ночі” — рімейку у свій час скандального, але згодом культового слешера “Тиха ніч, смертельна ніч” (1984). В огляді нижче розповідаємо, що становить нова версія історії про жорстокого Санта-Клауса з сокирою напереваги.
Плюси:
класний фінт стосовно особистості головного героя; достатня кількість кривавих сцен, які зобов’язані бути у такому кіно; окрім біганини з сокирою тут знайшлося місце і для історії про живих людей; відсилки до оригіналу;
Мінуси:
ценаристи не гребують прямувати максимально зручними для себе шляхами, що не йде на користь; зім’ятий фінал, на який не вистачило чи то творчого запалу, чи банально бюджету;
“Однієї тихої ночі” / Silent Night, Deadly Night
Жанр різдвяний фільм жахів
Режисер Майк П. Нельсон
У ролях Роан Кемпбелл, Рубі Модін, Марк Ейчесон, Девід Лоуренс Браун, Девід Томлінсон
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb
Колись малий Біллі Чепмен став свідком жахливої сцени: прямо на його очах санітар будинку для літніх людей, де жив дідусь хлопчика, будучи у костюмі Санти, застрелив з рушниці його батьків. Це наклало серйозний відбиток на хлопця. І тепер, коли Біллі став дорослим лобурякою, кожен грудень він приміряє костюм рожевощокого пузаня, береться за сокиру і направляється кришити на шматки усіх неслухняних хлопчиків і дівчаток.
Цей незмінний ритуал відходить на другий план, коли Біллі опиняється в черговій глушині та знайомиться з першою красунею на селі Памелою. Він влаштовується на роботу до батька дівчини, який тримає крамничку різдвяних сувенірів. Попри маскування під звичайного привітного парубка, зловісний голос всередині буквально закликає Чепмена продовжити свої криваві жнива. Тож цьогоріч напередодні Різдва сніг у містечку точно окропиться червоненьким.
Буквально вчора на сайті вийшла рецензія на фільм жахів “Наглядач”, де фігурували і похмурий санітар у будинку для літніх, і сокира, що безжально впивалася у людську плоть. Щоправда, “Однієї тихої ночі” — жахи дещо іншого штибу; ноги в нього ростуть з однойменного слешера, який вийшов у 1984 році, коли жанр ще переживав свій розквіт. Тодішня прем’єра супроводжувалася потужним бойкотом з боку обурених громадян, що збиралися у натовпи в кінотеатрах та ТЦ і протестували проти показу аморального контенту. Через це стрічку зняли з прокату на багатьох екранах впродовж перших двох тижнів.
Як не дивно, це не завадило фільму заробити якісь гроші, до того ж широкий суспільний резонанс явно посприяв тому, щоб нашуміла новинка обросла культовим статусом. Це, своєю чергою, призвело до появи ще 4 сиквелів, але сьогодні про них вже мало хто згадає.
У 2012 році вийшов перший рімейк від Стівена С. Міллера (якщо вам не знайоме це ім’я, достатньо знати, що кінороб знімав низькобюджетне сміття з пізньої фільмографії Брюса Вілліса та Сталлоне, або, наприклад, торішню маячню під назвою “Ера перевертнів”). І там навіть фігурували імена Джеймі Кінг та Малкольма Макдавелла, та це не зарадило тому, щоб фільм з тріском провалився у прокаті.
Над другим рімейком почали задумуватися у 2020-му, коли пропонувалася ідея задіяти роботизованого Санту-убивцю. Вона була використана, але в іншому фільмі, “Кривавому Різдві” (2022), яке я щиро рекомендую подивитися усім шанувальникам низькобюджетних горорів, де нестача грошей сповна компенсується ентузіазмом творців (приємні кіноманському оку посилання на “Термінатора” додаються).
Пізніше за проєкт взялися люди, відповідальні за ганьбу під назвою “Джиперс Кріперс: Відроджений” (2022), і хвала Богу, що в них нічогісінько не вийшло.
У підсумку за другим рімейком був закріплений постановник сьомого “Повороту не туди” (2021) Майк П. Нельсон, котрий істотно переосмислив каннібальську серію. Те саме він зробив і з “Однієї тихої ночі”, причому цього разу в нього вийшло значно, значно краще.
Розкрити суть цього переосмислення буде натурально злочином проти глядача, адже це становитиме кричущий спойлер. Втім, кожен зацікавлений точно має знати, що тепер історія подається під іншою оптикою, а головний герой дещо складніший. Так, це знову скалічена душа, але водночас не тільки безжальна машина для вбивств. Цей фактор зійде за ковток свіжого повітря і для поточної франшизи, і для маніячно-убивчого жанру в принципі. Бо стрічку тепер і слешером в прямому розумінні ледве назвеш.
Парадоксальним чином це аж ніяк не впливає на кількість кривавих розправ, яких тут в достатку. Це, звісно, не той рівень концентрованого насилля, яким буквально упивався ще один Санта з сокирою чи бензопилою у руках — мова йде про вже культового клоуна Арта з торішнього “Жахаючого”. Але шанувальникам жанру точно буде на що подивитися.
Та головне, в історії знайшлося місце для людських емоцій, а не тільки для біганини з сокирою. Ми встигаємо непогано познайомитися з головними героями та їхніми характерами. А відтак — маємо можливість проникнутися романтичною лінією та долею персонажів. Тобто в комплексі ця історія працює. Разом з тим в окремих моментах сценаристи йдуть шляхом найменшого опору та зловживають зручними для себе маневрами. Але давайте відверто — у кіно такого ґатунку це абсолютно пробачно.
Роену Кемпбеллу пасує закривавлений костюм Санта-Клауса. Три роки тому він претендував на те, щоб стати наступником втомленої ікони слешера Майкла Маєрса у заключній частині “Геловіна”: так недовго і в одному амплуа застрягнути. Рубі Модін теж не звикати до жахів про душогубів — згадуємо веселий “Щасливого дня смерті” (2017), у якому акторка виконала далеко не останню роль.
В цілому у Нельсона вийшло досить свіжо, енергійно, вельми криваво. І в деяких аспектах помітно краще за оригінал. Хіба що притаманні жанру сцени оголення нині не в такій пошані, як 40 років тому. Але ж навряд чи це викличе масові протести з боку незадоволених.