З 10 жовтня в кіно стартував показ сатиричного феміністського боді-горора «Субстанція» з Демі Мур та Марґарет Кволлі у головних ролях. Цей нашумілий проєкт вже отримав приз за найкращий сценарій на Каннському кінофестивалі, загальне визнання критиків та тези у стилі «найкраща роль Демі Мур за багато років». У рецензії нижче розповідаємо, чому перегляд цього фільму ви запам’ятаєте надовго.
Плюси:
чудове за своєю формою кіно; видатні перформанси від Марґарет Кволлі і особливо Демі Мур; стрічка стовідсотково реалізується в заявленому жанрі боді-горору; яскраво розкривається тема жіночих фобій крізь призму віку та тиску несприятливих обставин; Коралі Фаржа не забуває дотепно жартувати;
Мінуси:
до змісту виникають певні питання; тутешню сатиру точно не назвеш тонкою; через кричущу гротескність сюжет припускає багато умовностей, на які не так просто заплющити очі; коли Коралі Фаржа намагається дати прочухана патріархальному суспільству, яке диктує свої правила, це не завжди працює, адже принаймні у публічній площині шоубізу ситуація дещо змінилася; кінцівка скоріше псує загальне враження;
«Субстанція» / The Substance
Жанр сатиричний боді-горор
Режисерка Коралі Фаржа
У ролях Демі Мур, Марґарет Кволлі, Денніс Квейд, Джозеф Балдеррама, Хьюго Дієго Гарсія, Оскар Лесаж, Філіп Шурер, Гор Абрамс
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Колись, на піку своєї кар’єри, суперзірка Елізабет Спаркл відзначилася іменної зірки на Голлівудській алеї слави та навіть отримала «Оскар», а нині веде популярне фітнес-шоу на телебаченні. Та у свій 50-й день народження вона дізнається, що підступний продюсер у барвистому піджаку Гарві задумав знайти їй заміну — молодшу, сексуальнішу і привабливішу ведучу. Не бажаючи зникнути в небутті, жінка вирішує скористатися неочікуваною пропозицією — зробити «кращу версію себе» за допомогою ін’єкції спеціальної субстанції.
Але цей відчайдушний крок вимагає від Елізабет та її молодого, ідеального «клона» дотримання певних процедур — кожні 7 днів вони мають змінювати одна одну — поки одна живе своїм життям, інша знаходиться без свідомості. До того ж молодша версія, яка взяла собі ім’я Сью, потребує спеціального стабілізатора, що добувається з хребта старшої. Проблеми починаються, коли Сью відверто зловживає відведеним їй часом та наважується споживати все більше і більше речовини з тіла Елізабет. У підсумку це призводить до катастрофічних наслідків.
Якнайкраще «Субстанцію» характеризує влучна цитата з видання Indiewire на нецензурованій версії офіційного українського постера: «Абсолютно, бл*яха, шалений». Воно так і є — стрічка французької постановниці Коралі Фаржа — це концентрований шок-контент, який ви запам’ятаєте надовго.
Очевидно, що Фаржа надихалася класикою 70-х-80-х, в тому числі відвертої категорії Б. Тут відчутний вплив майстра боді-горора Девіда Кроненберга (не зайвим буде згадати химерне «Суспільство» Браяна Юзна), кінгівських «Керрі» від Браяна де Пальми та «Сяйва» від Стенлі Кубрика. Власне, у Фаржі виразний формалізм, який майже одразу кидається в очі, превалює над змістом. Авторка «Субстанції» тріумфує як режисерка і не блищить як сценаристка, тож нагороду в Каннах можна вважати злим жартом.
Стрічка апелює до патріархального суспільства та нав’язаних ним же стандартів жіночої краси і молодості, а також до жертовності, на яку змушена піти жінка заради власних амбіцій, та здебільшого — відповідності цим запитам і стандартам. Що ж, подібні претензії до хтивих дідів в офісах на високих посадах цілком обґрунтовані. Та чи настільки влучні, щоб ними захоплюватися?
Так, при виборі на посаду секретарки між молодою дівчиною та більш досвідченою і професійною, але старшою претенденткою перемога далеко не завжди буде за досвідом (цей момент обігрувався у культових «Друзях», щоправда, навпаки з погляду гендерних ролей). І вибір цей робиться нерідко чоловіками-босами. Втім, принаймні у публічній шоу-бізовій площині, про яку умовно йдеться у фільмі, світ дещо змінився.
По-перше, сумнозвісна вайнштейнівщина обсмоктана вже з усіх боків. По-друге, однобокий запит на красунь з обкладинок з точеною фігурою — це точно не про сьогодні. Давно пройшли часи «Рятувальників Малібу» (і тут ми знову згадуємо «Друзів»), проєктів калібру «Стриптизерок» чи хоча б провокативних кліпів, які були завсідниками на ТБ у нульові.
Чоловічий статевий орган, наприклад, у кіно миготить вже як мінімум не рідше, а з урахуванням серіалу «Хлопці», може навіть і частіше, ніж оголене жіноче тіло. Запропонована у сюжеті аеробіка з сексуальним підтекстом — позавчорашній анахронізм, якому місце десь у 80-х (а більш сучасний пол денс давно вийшов за рамки банальних стрип-клубів). Навіть Disney переосмислює своїх культових анімаційних героїнь на кшталт Русалоньки чи Білосніжки таким чином, щоб у глядача в останню чергу виникло бажання їх сексуалізувати.
При виборі кандидаток на провідні ролі, в тому числі чоловіками, тепер керуються різними критеріями, але не розміром грудей чи пружністю сідниць. Порівняйте кіношну Лару Крофт зразка 2001/2003 і 2018 років. Творцям постерів чергового екшн-фільму з Міллою Йовович більше не треба збільшувати груди акторки у фотошопі.
Акцентування на спокусливих формах, висвітлене у стрічці Фаржа, наразі зазнало беззастережної поразки і є моветоном. Тож заряджена сатирою гармата тут, бува, стріляє холостими. Ще й стрілянина ця відбувається ніби з базуки по мухам. Про цю нав’язливу комаху, до речі, тут згадано не дарма.
Щодо ейджистських закидів, то, знову ж таки, на цій проблемі також варто скрізь наголошувати, адже вона реально існує. Але у такій своїй формі фільм більше скидається на глибоко особисту образу авторки на суспільство і виглядає як її вендетта. І це не йде на користь.
Та й тут існує зворотній бік медалі. 57-річна Ніколь Кідман досі не тільки активно знімається у топових проєктах, а й сама продюсує, ще й дозволяє собі ролі, де вступає у статевий зв’язок з майже вдвічі молодшим за себе хлопцем (мова йде про еротичний трилер Babygirl, котрий також отримав чудову пресу). 51-річну Кейт Бекінсейл, з якою буквально наступного тижня виходить шпигунський екшн «Код “Чорна канарка”», навіть попри відсутність «Оскара», ніхто не намагається замінити на молодшу і типу привабливішу версію. Що вже казати про 78-річну Доллі Партон, яка на одному з варіантів обкладинки торішнього альбому Rockstar не цурається осідлати мотоцикл.
Значно краще картина почувається, коли тимчасово віддаляється від гротескного висміювання наскрізь патріархального світоустрою і зосереджується на більш локальному складнику — доріангрейському портреті Елізабет. Тим паче, що почуття страху під тиском обставин не чуже самій Демі Мур. В ці моменти дійсно усвідомлюєш, наскільки важко можуть сприйматися жінкою пов’язані з віком зміни в її тілі, і на що вона готова піти, щоб відстрочити ці невідворотні процеси. Та й виконавиця головної ролі саме на цьому відрізку видає свої найкращі акторські здібності.
Безперечно, «Субстанція» — талановите і надзвичайно сміливе кіно, як з позиції постановки, так і акторського виконання. Йому пасує кричуща гротескність (хоча на всі умовності сюжету, як її наслідок, закрити очі не вийде) і певна карикатурність, та воно стовідсотково реалізується у жанрі боді-горору.
Уривки з відеороботи Satisfaction від Benny Benassi тут різко контрастують зі сценами настільки огидними, що так просто їх не забути. Стрічка пропонує яскраві метафори (початкова короткометражка з зіркою на Алеї слави воістину видатна) і безжальні тілесні метаморфози, доречні ракурси та екстремально великі плани, виразну колірну гаму та чудовий «жахливий» грим. Вона стає в один ряд з іншим феміністським жанровим побратимом і нашумілим тріумфатором Канн — «Титаном» Джулії Дюкорно.
На жаль, за тотальною урочистістю форми дещо губиться адекватний зміст. Та й злободеннішим він був би скоріше за умови більш приземленої героїні, а не розкішної володарки «Оскара», яка в епоху розквіту соцмереж досі вважає, що у 50 запально крутити стегнами на ТБ — це все, що у неї залишилось.