11 квітня на платформі Prime Video вийшов науково-фантастичний постапокаліптичний серіал «Фолаут». Його сюжет заснований на однойменній серії рольових відеоігор, а розробкою цього багатообіцяльного проєкту займалися шоуранери хіта від НВО «Край Дикого Заходу» Ліза Джой та Крістофер Нолан. У рецензії нижче розбираємось, чи вдалося їм створити такий проєкт, від якого будуть у захваті як шанувальники ігрового першоджерела, так і звичайні глядачі.
Плюси:
захоплива пригода в автентичному сетингу, здебільшого епохи Bethesda; велика увага до найдрібніших деталей місцевого всесвіту; жвавий чорний гумор; доречне музичне оформлення, в тому числі музика безпосередньо з гри; розкидані то тут, то там крашанки, загалом чудова ескапістська розвага, котра легко ковтається запоєм
Мінуси:
новачкам ймовірно буде важкувато поринути в цей світ; не всі арки персонажів однаково цікаві; деякі важливі елементи лору явно приберегли на потім
«Фолаут» / Fallout
Жанр постапокаліптичний вестерн, наукова фантастика, чорна комедія, драма
Розробники Ліза Джой, Крістофер Нолан
У ролях Елла Пернелл, Аарон Мотен, Волтон Ґоґґінс, Кайл Маклаклен, Майкл Емерсон
Прем’єра Prime Video
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
В погожий жовтневий день 2077 року зірка вестернів Купер Говард стає свідком ядерного апокаліпсиса, який увійде в історію як Велика війна. В результаті обопільних ударів Китаю та США більшу частину людства буде знищено, а Штати перетворяться на випалену Пустку, на руїнах якої з часом виникнуть нові фракції та угрупування. Окрім них цей світ наводнять й різного роду мутанти — від радтарганів та ведмедів до гулів, що колись були людьми. Частина з них вже втратила розум та повністю перетворилася на ходячих мерців.
Є й ті, кому пощастило опинитися у спеціально обладнаних Сховищах. Через два століття після кінця світу ситою усміхненою мешканкою саме такого укріплення стала молода дівчина Люсі Маклін (майже Маклейн, що вже сповіщає про її майже крутість), котра планує вийти заміж за розрахунком за вихідця з сусіднього, 32-го Сховища.
Але радість першої шлюбної ночі затьмарюється пасткою, влаштованою бандою рейдерів, що нахабно вдерлися до укриття. Вони викрадають батька Люсі, тож героїня вирушає на його пошуки у небезпечну подорож Пусткою. Там вона зустріне багато цікавих персонажів, серед яких особливу роль зіграють один вчений з вірним песиком, трохи смиканий зброєносець Братства Сталі Максимус та Купер Говард, вже у подобі крутого ковбоя-гуля.
Напевно, не варто зайвий раз нагадувати про те, якою культовою стала ігрова серія Fallout та наскільки тернистим виявився її шлях. За свої 27 років існування забавка встигла потрапити під контроль іншого видавця, добряче видозмінитися та обзавестися декількома поколіннями шанувальників-геймерів на додачу, для яких Пустка стала ледь не рідною домівкою.
Після шаленого успіху адаптації The Last of Us, якою, до речі, надихалися й автори «Фолауту», вже другий рік поспіль маємо еталонне перенесення всесвіту культової гри у формат мінісеріалу. І це не кажучи про досить успішні повнометражні блокбастери на кшталт Uncharted або «Соніка».
Це означає як мінімум дві речі. Перша — за три десятиліття з моменту виходу «Супербратів Маріо» кінороби нарешті навчилися адекватно переносити ігровий лор у площину кіно (ранні успіхи Пола Андерсона були скоріше виключенням серед купи мотлоху). Друга — еволюція жанру екранізацій відеоігор подарувала глядачу прекрасну альтернативу кінокоміксам, кращі часи яких вже позаду. Тож порозуміння двох великих розважальних індустрій сповіщає про готовність цього напряму зайняти власне тепленьке місце серед усіх цих Таносів, Оптимусів Праймів і Домініків Торетто. На черзі у нас «Бордерлендз».
З огляду на потужну фанатську базу на плечах творців серіалу лежала велика відповідальність, але після перегляду вже точно можна сказати, що вони майже блискуче впорались з завданням.
Сюжет «Фолауту» пропонує захопливу пригоду з властивим іграм макгафіном; тут це в прямому сенсі голова Майкла Емерсона, що поступово гниє. Події розгортаються в скаженому постапокаліптичному сетингу, який рясніє химерним ретрофутуризмом, приємними оку крашанками (Волт-Бой нас переслідуватиме трохи рідше, ніж завжди) та доречним чорним гумором. Ну і кривавою різаниною, куди ж без неї.
Втім, якщо більшості прихильників цього всесвіту шоу від Amazon має прийтися до душі, про що свідчать і мегависокі рейтинги, то у випадку з новою аудиторією точно виникнуть питання. Для непідготовлених глядачів, у яких назва Fallout в першу чергу асоціюється з черговою частиною «Місія неможлива», а не серією action/RPG забавок, місцеві пригоди можуть здатися ще тією трешаниною.
Вже з перших хвилин авторам вдається здивувати сценою початку апокаліпсису, коли ідилія дитячого дня народження порушується появою безжальних ядерних грибів, котрі буквально «виростають» в межах сонячного Лос-Анджелеса.
Історія має три основні сюжетні лінії — Люсі, Максимуса та Гуля, що тим чи іншим чином перетинаються між собою. Точково ці арки не всі рівномірно цікаві, але разом утворюють дивне, і дивовижне, сюжетне місиво, від якого неможливо відірвати очей протягом усіх 8 епізодів. З розважально-ескапістського погляду це гіпнотичне, практично ідеальне шоу, і у цьому теж криється його успіх, адже чи не заради повного занурення в альтернативні світи або епохи ми полюбляємо відеоігри?
Якщо Люсі на початку подорожі абсолютно відірвана від реальності — ось що буває, якщо довго сидіти у бункері, то Максимус усім своїм нутром жадає стати лицарем Братства Сталі та приміряти силову броню. Ви, звісно ж, в курсі, що це груба версія костюма Тоні Старка, котра стала одним з головних символів франшизи (саме її шолом красується на обкладинках основної серії ігор). Гуль же більше нагадує Червоного Черепа, коли ми вже згадали про Marvel, ніж типового мутанта, що не заважає йому бути найцікавішим персонажем шоу, не в останню чергу завдяки талантам Волтера Ґоґґінса.
Загалом про цей нашумілий проєкт ще можна триндіти довго і без упину, прискіпливо вишукуючи чергове відсилання чи може якийсь неканон. Але історія не дозволяє собі потонути у суцільному фансервісі та пропонує дійсно веселу і захопливу пригоду. Через це великий палець на руці так і тягнеться догори.