17 травня на платформі Apple TV+ завершився показ нуарного детектива «Шуґар» з Коліном Фарреллом у головній ролі. Актор також виступив виконавчим продюсером проєкту. У рецензії нижче розповідаємо, за допомогою яких кінозасобів автори цього, на перший погляд, старомодного класичного сюжету розраховують привернути увагу глядача.
Плюси:
стильний за формою серіал з масою доречних цитат класики кіно; гарний акторський склад та, зокрема, класна партія від Коліна Фаррелла; комфортний хронометраж епізодів;
Мінуси:
дивний твіст в кінці шостого епізоду; присутність зайвих сюжетних ліній та сцен (наприклад, арка боса головного героя розкрита слабенько, а сцени з його «матір’ю» не виглядають такими вже необхідними); розкриття головної детективної інтриги не приносить морального задоволення;
«Шуґар» / Sugar
Жанр нуар, детектив
Автор Марк Протасевич
Режисери Фернанду Мейрелліш, Адам Аркін
У ролях Колін Фаррелл, Кірбі Говелл-Батіст, Емі Раян, Денніс Буцікаріс, Нейт Корддрі, Алекс Ернандес, Джеймс Кромвелл
Прем’єра Apple TV+
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Розібравшись зі справами у Токіо, приватний детектив та невиправний синефіл Джон Шуґар береться за наступну роботу в Лос-Анджелесі. Саме там зникла Олівія — онука відомого кінопродюсера Джонатана Сігела, фільми якого Шуґар дивився неодноразово. Всі навкруги його запевняють, що дівчина скоро повернеться, адже через вживання заборонених препаратів подібні історії траплялися з нею раніше. Але чим далі головний герой занурюється у це розслідування, тим чіткіше усвідомлює, що з Олівією дійсно сталася якась біда.
З першої ж своєї сцени, виконаної у монохромному колірному рішенні, автори «Шуґара» зізнаються у коханні до класичного нуара, що надалі підкріплюється винахідливими вставками епізодів культових представників жанру. Сюжет буквально нашпигований кіноцитатами різного калібру: тут вам і «Мальтійський сокіл», про який не так давно був привід згадати завдяки «Мосьє Спейду», і «Бульвар Сансет» Біллі Вайлдера, і «Відбиток зла» Орсона Веллса тощо.
Творці шоу не обмежуються лише нуарною невмирущою класикою; наприклад, в одному з епізодів персонаж Коліна Фаррелла, читач таких журналів, як Cahiers Du Cinema чи American Cinematographer, переповідає співрозмовнику сцену з «Щось» Карпентера. Словом, досвідченому кіноманському оку тут є де розгорнутися.
Та й загалом серіал пропонує приємний вайб сонячної Каліфорнії та дуже симпатичного головного героя — ходяче добро, яке не цурається простягти руку допомоги безхатьку і зізнається в неприйнятті насилля. Тож якщо і носити з собою зброю, то тільки ту, якою користувався сам Ґленн Форд у «Сильній спеці». А якщо розсікати пильними лос-анджелеськими дорогами, то лише на елегантному вінтажному «Корветі».
Розвиток подій в «Шуґарі» неквапливий, але хронометраж серій комфортний і рідко перевищує швидкоплинні пів години. Завдяки магії монтажу вищезгадані вставки старих фільмів чудово вписуються в оповідь, а також моментами авторам вдається непогано пограти з хибними глядацькими очікуваннями.
Паралельно оператори Сесар Чарлоне та Річард Рутковський не скупляться на розмаїття ракурсів і планів: ось ми бачимо обличчя Коліна Фаррела на весь екран, а ось він уже здається незначною деталлю на тлі великого басейну. А ще постійно звучатиме закадровий голос головного героя і миготітимуть голландські кути, куди ж без них. О так, у шоу безумовно є власний стиль.
Однак шоуранер Марк Протасевич та режисери Адам Аркін і Фернанду Мейрелліш (останній здобув славу завдяки «Місту Бога», а тепер от працює над історією про «місто гріхів») не ставлять перед собою завдання сліпо слідувати нуарній естетиці. Сонячний Лос-Анджелес — не єдине, що віддаляє шоу від похмурих «чорних фільмів». Для розкішних рокових красунь місця тут не залишилось зовсім — у 2024-му вони можуть зійти за моветон. Та й у привабливих апартаментах багатіїв важко вгледіти атмосферу злачних місць, які є необхідним атрибутом будь-якого, знову ж таки, «міста гріхів».
За усим цим торжеством форми і кіноцитування часом губиться власне історія і її детективна інтрига. Якщо на початкових етапах сюжет дійсно захоплює, то ближче до екватора він починає грузнути у сумнівних арках, через що й втримати увагу глядача йому все важче.
Як грім серед ясного неба виникає горезвісний твіст, котрий відбувається в кінці шостої серії та про який згадуватимуть в усіх рецензіях світу. Йому передує візуальна метафора з дзеркальним відображенням, яка трапляється на початку епізоду і натякає на те, що дехто має подвійну натуру та щось явно приховує. Проблема в тому, що цей поворот виглядає максимально дивно, додає ще один, не дуже доречний тут жанр й існує суто заради подиву, не впливаючи істотним чином на основну сюжетну лінію.
Левова частка очарування всього шоу тримається на мужніх плечах Коліна Фаррелла — його Шуґар настільки чарівний персонаж, що не вболівати за нього рішуче неможливо. Саме завдяки Джону Шуґару, приватному детективу та невиправному синефілу, чітко простежується й інший змістовий бік історії, який вкотре нагадує, що добро завжди перемагає.