Девід Бредлей у ролі Арґуса Філча і Пол Вайтхаус, який зіграє цього персонажа у серіалі про Гаррі Поттера. Фото: Warner Bros. / Screen Rant
Вчора HBO представив дорослий акторський склад свого майбутнього серіалу про «Гаррі Поттера» — і один з шести акторів, як виявилось, вже мав невелику роль у франшизі (хоча, щоб його там побачити, потрібно постаратися).
Пол Вайтхаус, якому у новому серіалі дісталась роль завгоспа Гоґвортсу Арґуса Філча, здебільшого відомий комедійними скетч-шоу та озвучкою, утім на початковому етапі кар’єри він мав епізодичну роль у фільм «Гаррі Поттер і в’язень Азкабану». Як зазначає Screen Rant, актор зіграв один із живих портретів — лицаря сера Кадогана, який з’являється на заміну Гладкій пані, коли її атакує Сіріус Блек, намагаючись потрапити до вітальні Ґрифіндору.
Більшу частину сцен із Вайтхаусом вирізали з екранізації, але видалені кадри все ще гуляють інтернетом, і в одному Кадоган взаємодіє зі студентами біля Ґрифіндорської вежі та підтверджує Макґонеґел, що Сіріус потрапив у загальну кімнату.
Warner Bros.
Нагадаємо, що до решти підтвердженого акторського складу увійшли Джон Літгоу (Альбус Дамблдор), Джанет Мактір (Мінерва Макґонеґел), Паапа Ессієду (Северус Снейп), Нік Фрост (Рубеус Геґрід) та Люк Теллон (професор Квірел). Акторів на роль Гаррі, Рона та Герміони чи жодних інших персонажів-учнів школи магії ще не представляли, хоча торік в HBO звітували, що прослухали на кастингах 32 000 дітей.
Марк Майлод («Гра престолів») зрежисує кілька епізодів, сценарій пише Франческа Гардінер, а сама авторка книг Джоан Роулінг залучена до проєкту, як виконавча продюсерка. Перший сезон серіалу про Гаррі Поттера (із загалом семи) має вийти у 2027 році.
Якщо глянути на назву Commandos: Origins, можна подумати, що перед нами черговий приквел-ребут, який намагається зловити ностальгію і при цьому не розсипатись під вагою заслуг минулого. Ми залишили сумніви позаду, занурились у тил ворога разом зі старою гвардією й тепер готові відповісти: чи вдалося Origins не зганьбити легенду і чи варта ця гра вашого часу?
Commandos: Origins
1199 грн.
Плюси:
атмосфера класичних Commandos з оновленим візуальним стилем; різноманітність місій і багатоваріантність їх проходження; висока складність, яка змушує мислити стратегічно; баланс між стелсом, тактикою та бойовими діями
недопрацьований штучний інтелект ворогів; місцями не завжди інтуїтивний інтерфейс; технічний стан гри; деякі задачі можуть здаватися незрозумілими без проб і помилок
Колись, коли слова «real-time tactics» звучали для геймерів так само екзотично, як «суші» для українського рибалки кінця 90-х років, і з’явилась Commandos. І не просто з’явилась — врізалась у пам’ять. Бо це була не гра, а стрес-тест твого мислення, нервів і моторики комп’ютерної миші.
Хто це все влаштував? Pyro Studios. Іспанці. Так, Pyro Studios — не німці, не британці, навіть не янкі. Commandos зробили іспанці, які до цього створювали мультимедіапрезентації і корпоративні відео. Але 1998-го вони як бахнули «Behind Enemy Lines» — що досі десь у штаб-квартирі Eidos хтось носить їм хамон в знак шани та подяки.
Для занурення в минуле серії Commandos мені знадобилась імпровізована «машина часу» з шафи для автентичного досвіду тих років.
Студія стала відома миттєво. Commandos продався сотнями тисяч копій, став культовим на пострадянському просторі (бо піратка була в кожному комп’ютерному клубі), і навіть у серйозних стратегічних колах геймерів Commandos вважався грою «для дорослих» — бо малим нерви не витримували.
Тут варто зрозуміти: у той час Commandos були конкуренти. І більшість — з інших жанрів, бо real-time tactics тоді були нішевими.
Це був ігровий Dark Souls до появи самого Dark Souls.
Commandos виглядав круто. Навіть дуже. На момент виходу — вау-ефект. Ізометричні мапи сприймалися як військові діорами. Все було деталізовано: видно відбитки на снігу, вороги дивились у певні зони, під водою можна було плавати, а всередині будівель — пересуватись між кімнатами.
Гра давала відчуття живого поля бою, де все залежить від тебе. Не від скрипта, не від патча, не від фішок балансу. Від тебе і… твоїх нервів.
Commandos пережив крах, коли у 2006-му випустили Strike Force — невдалий шутер без душі. Pyro Studios зникла у пітьмі часу (зараз частина іспанського медіаконгломерату), а серія стала легендою аж до нещодавнього часу.
Повернення легенди
Нарешті. Ми дочекались. Іспанська легенда тактичних стелс-ігор, серія Commandos, повернулась з приквелом під назвою Commandos: Origins. Очікування були високі: ми мріяли знову побачити Зеленого Берета в усій його піксельній люті, почути ті самі голоси, побачити ту ж саму смертельну хореографію на тлі фашистських тилів. Ну, і щоб усе було так, як колись. Але ж ми дорослі люди. Ми знали, що так не буде.
Commandos: Origins — це приквел, що намагається пояснити, як команда героїв зібралась докупи. Усе це звучить пафосно й потенційно круто. Проблема в тому, що історія тут існує радше як фон — сюжет ледь не телеграфом передають у кат-сценах між місіями, а персонажі… ну, вони є. Але з таким же успіхом могли просто кивнути і сказати «ходімо».
Та головне — ми повертаємося у той самий формат: керуємо кількома спецами з різними вміннями, пробираємось по ретельно вивірених маршрутах, крадемо форму, ріжемо колючий дріт, і вбиваємо мовчки. І з першого погляду здається — ну все, це той самий Commandos. Аж поки не починаєш грати серйозно.
Origins — як фільм по улюбленому фільму з дитинства, перезнятий через 20 років: він знає, що ми хотіли, намагається відтворити це, але все одно щось не так. Начебто все знайоме — а смаку того самого немає.
На перший погляд — усе на місці. Є знайомі типажі персонажів з унікальними здібностями: Зеленому Берету — радіопастка і ніж, Шпигуну — форма ворога і димові сигарети, Снайперу — гвинтівка з оптикою. Вони повернулись, і це тішить.
Кожен рівень — це пазл, у якому треба знайти правильну комбінацію рухів, часу та здібностей, щоб пройти повз десятки нацистів без зайвого галасу. Іноді — з одним тілом у кущах. А іноді — з дванадцятьма, але так, щоб ніхто не дізнався.
Ігролад зберігся, але все стало трохи м’якшим, повільнішим і пробачаючим. Тривога більше не викликає армію з найближчої рейхсканцелярії. Солдати дивляться вбік, забувають, що бачили тебе пів секунди тому. Вони стали люб’язними NPC, а не бездушними роботами-вбивцями, як раніше.
Головна проблема — баланс складності. Гра, здається, вагається: зробити її суворим стелсом із суворими наслідками чи комфортним тактичним симулятором для новачків. У результаті вона ні риба ні м’ясо. Фанати старої школи скажуть: «Занадто легко». Нові гравці: «Усе одно незрозуміло». І це біда.
Стратегічний шах і тактичний мат
З жанром «real-time tactics» я познайомився набагато пізніше того часу, коли вперше пройшов Age of Empires, StarCraft та наші Козаки. Тож яке було здивування, коли після масштабних RT, але Strategy, я перейшов, як мені здалося, у нижчу лігу. Якось все дуже камерно і не драйвово. Знайома ізометрія, але підходи інші: якісь шість войовничих чоловічків замість роїв зергів. Як тут влаштовати зерг-раш?
Хапаєшся за голову, заварюєш чай о восьмій вечора і потихеньку йдеш собі розбиратися з НЕ-інтуїтивно зрозумілим інтерфейсом, ціна помилки – циклічні перезавантаження з останнього сейву. Купу разів, це буквально як фільм з Томом Крузом – «На межі майбутнього». Тут наскоком нічого не вийде і ти починаєш планувати.
І коли кинувши камінчик в бік, відволікатимеш одного складського охоронця, іншого вирубить шпигун, в цей час сапер закладе вибухівку, а того кого відволікали загарпунить морпіх, то відчуваєш якусь дитячу радість.
І потім, десь о 5-й ранку ти вже пройшов дві місії і отримав ачівку в Стімі. А коли бачиш, що всього 2,3% гравці здобули це досягнення, то це кидає виклик на наступну місію, яку треба пройти одним з перших!
Це давно забуте відчуття першовідкривача і переможця-тріумфатора — грі вдається настільки якісно передати гравцеві, що здається ніби, то якась особлива магія від Девіда Блейна. Ігроладно все працює як швейцарський годинник.
Кожна помилка сприймається як виклик і ти готовий рушати далі. Всього в Commandos: Origins на нас чекає 14 унікальних місій від Арктики до Африки, де можна провести якусь непристойну кількість часу. Бо завжди є місце імпровізації, і після проходження ти вже бачиш де міг би пройти інакше. Чи взагалі спробувати пройти карту через суцільний стелс, без вбивств фріців.
До речі, ще на самому початку гри, ви вільні обрати в налаштуваннях візуальну форму відображення німецької символіки тих часів: історично-правдиву чи завуальовану. Щоб ніхто не часом не образився чи ненароком не пустив римський салют.
Ігрові механіки кінця 90-х років відроджені з повагою та любов’ю. Це гарний приклад сучасного ребуту культової серії, хоч формально він є приквелом до першої гри. Але у 2025 році в нього є конкуренти, хоч сама гра доволі нішева. Та вона обов’язоково знайде свого гравця: ностальгійного геймера чи неофіта.
Якщо забути про оригінал і дати грі шанс — можна отримати задоволення. Особливо, коли готуєш багатоступеневу пастку: заманив охоронця свистом, зняв, тіло сховав, на наступного кинув димову, а третього обійшов у формі офіцера. Така хореографія ще гріється теплом ностальгії.
Але от чого точно не вистачає — так це реальної свободи дій. Рішення, які здаються логічними, часто не працюють. І ти ловиш себе на думці: я граю в пазл, а не в симулятор операцій спецназу. І це різні речі.
В тилу ворога
Всі наші ігрові пригоди трапляються не в горнилі фронтових битв, а за багато кілометрів звідти. Але від того недругів не стає менше. Call of Duty-стиль тут одразу приречений на невдачу: жодних масових групових масакрів, максимально індивідуальний підхід. Когось в калюжі збадьорити електричним струмом, комусь на голову відправити стару шафу чи по-шпигунськи забалакати і накинути зашморг. Стоп, це що Хітман?
Трошки є, не без цього. Та це скоріше схоже на ігри штибу «Як дістати сусіда?». Залишати по собі кривавий слід чи навпаки тихцем пробратися на залізницю і підірвати важливий міст, щоб зламати логістику фашистам – на вибір гравця.
Проте за всю кампанію Commandos: Origins зібратись «месникам» випаде нагода всього декілька разів. В більшості місій вам будуть доступні три-чотири командос. Це вносить різноманіття до ваших тактичних рішень. Хоча все одно у вас з’являться улюблені, і що головне ефективні, домашні «заготовки» з комбінаціями скілів загону солдат удачі.
Удача тут вам знадобиться. Штучний інтелект ворогів зірок з неба не хапає, але ось те як вони розставлені на ігровій шаховій дошці перед гравцем — додасть головного болю. Розробники свою справу знають. Рекомендую пройти першу місію на рівні складності – рекрут, а далі – тільки ветеран.
Карти дуже добре пропрацьовані, прочісуючи їх можна збирати колекційні предмети. Набір фотолистівок з історичною довідкою. Необов’язкова частина програми, але це як знаки «?» на карті третього Відьмака. Спокою перфекціоністу вони не дадуть.
Музичний акомпанемент пафосний ще на етапі ігрового меню, задає потрібний настрій. Нічого незвичайного чи знакового, але й не відволікає. Що добре, бо концентрація тут потрібна максимальна.
Репліки командос віддають данину оригіналу і голосами, і інтонаціями. Коли чуєш від Зеленого Берета: «Leave it to me!», — розумієш, що тут зібрались круті хлопаки.
Атмосферно це не якийсь Гай Річі і тут в нас наче все серйозно і на пафосі. Та місцями гра розуміє, що треба трохи розрядити обстановку і видає смішний діалог між членами команди. Хімією там і не пахне, але військові байки добре сприймаються на слух.
Графіка та оптимізація
Ізометричний вигляд збережено — і за це +100 до ностальгії. Але вся сцена виглядає ніби занадто вилизана. Немає ефекту «я в тилу ворога». Є відчуття, що граєш у 3D-пазл із солдатиками. Красивий, але пазл.
Ніщо не віщувало проблем, адже для Commandos: Origins обрали відомий широкому загалу рушій – Unreal Engine 5. Графічної революції він не передбачав, але й оптимізувати його можна цілком на рівні. Що й було зроблено. А із нещодавніх таких прикладів, це рольова гра Avowed, яку можна сміливо запустити навіть на картах серії GTX.
Fps-дропів в процесі гри немає, але є іноді мікрофрізи при переміщенні по карті кнопками, якщо роботи це курсором, то все відбувається плавно. Анімації персонажів десь на рівні проєктів 2000-х років. Там же залишились і спецефекти, які намагаються бути родом з Голлівудських блокбастерів. Та око гравця не проведеш.
Моделі персонажів і NPC – звичайні ляльки в руках ляльковода-гравця. Графіка тут і не намагається в якийсь реалізм.
А ось що реально може бісити не менше ніж повторне натискання клавіші F8, то це вильоти гри в найпідступніші моменти. Це, звичайно, непорядок і не комільфо. Вже є пара патчів: один усуває звукову проблему, коли гра не могла знайти джерело на ПК і чули ми лиш тишу, а другий – мінорні оновлення. Але розробники обіцяють виправляти помилки найближчим часом.
Поки можемо спостерігати аномальні викрутаси в стилі нижнього брейкдансу від ворогів, яких ви приспали чи відправили до праотців. Інколи хтось, або щось провалюється в текстури.
Та дуже кричуща проблема інколи виникає з курсором – інструментом, яким ми творимо історію в грі. А він буває просто не спрацьовує і чхати він хотів на ваші таймінги та прорахунки. Завантажуйтесь заново. Єдина панацея – страхувати себе лівим Shift’ом і в режимі тактичної паузи планувати важливі рухи командос.
Те як філігранно розробники підлаштовують левел-дизайн для багатоваріативності проходження вимагає поваги, а от загальна картинка невиразна. Так, знайомий сеттинг. Так, «Це ж було вже!» – як підказує класик. Та авторам не вдалося здивувати гравця чимось цікавим і вартісним. Оку немає за що вчепитись, але все ж головне тут ігролад.
Тому підсумовуючи, можна сказати, що проєкт міг би бути випущений в куди кращому технічному стані, але, мабуть, видавець вже не міг дозволити собі перенесення, тож маємо те, що маємо. Знову Леонід, але Макарович.
Попри все графічна складова Commandos: Origins не має відлякати нових гравців, а для старих – це завжди буде лише декорація в пісочниці, де все домалює уява і де немає місцю напускному лоску. Тільки олдскул, тільки харкдор.
Ціни
Commandos: Origins представлена у кількох виданнях — кожне для свого рівня ностальгії, глибини інтересу й готовності до викриття шпигунських архівів.
Standard Edition (1 199 гривень) — базова версія гри, без прикрас, але з усіма місіями, знайомими голосами й можливістю влаштувати саботаж у стилі 1998 року. Ідеально для тих, хто хоче вперше поринути у світ Commandos.
Deluxe Edition (1 499 гривень) — додає цифровий саундтрек і Deluxe Upgrade, до якого входять косметичні бонуси, що трохи освіжають вигляд елітного загону.
Deluxe Edition & Classified Archives (1 626 гривень) — найповніший цифровий комплект. Окрім усього вмісту Deluxe, гравець отримує набір «Classified Archives» — колекцію концепт-артів, шпигунських документів і, ймовірно, пару секретів, яких не знає навіть Зелений берет.
Також Commandos: Origins доступна в Game Pass (на ПК і Xbox).
Висновок:
Commandos: Origins — вдалий приквел-ребут з повагою до класики, який намагається зберегти дух оригіналу й водночас осучаснити механіки для нової аудиторії. Гра приємно здивувала атмосферою, деталізацією локацій, а також адаптацією знайомих героїв під сучасний візуальний стиль. Тут усе на своїх місцях: фірмовий стелс, багатоваріантність проходження, складність, що не пробачає помилок, і відчуття, що кожна місія — як маленький бойовий пазл.
Водночас не обійшлося без ложки дьогтю. ШІ супротивників іноді поводиться непередбачувано, а управління хоч і стало зручнішим, але не завжди інтуїтивне — особливо для новачків. Деякі моменти з навігацією і підказками могли б бути краще продумані, щоб уникнути фрустрації. Проте ці недоліки не затьмарюють загального враження, особливо якщо ви належите до тих, хто з ностальгією згадує перші частини.
Commandos: Origins — гідне повернення легендарної серії. Воно залишає після себе сильне враження, знову примушуючи гравця думати, планувати та діяти холоднокровно. Це саме той випадок, коли старі герої повертаються в правильний час — і ми раді прийняти цей виклик!
HBO офіційно представив частину дорослого акторського складу свого майбутнього серіалу про Гаррі Поттера, який має стати «достовірною адаптацією» книг Джоан Роулінг — хоча нове уявлення про деяких персонажів вже суттєво відрізняється від оригінальної історії.
Очікувано, переможець «Еммі» Джон Літгоу («Конклав») візьме на себе роль директора Гоґвортсу Альбуса Дамблдора, номінантка на премію «Оскар» Джанет Мактір («Озарк») зіграє сувору професорку трансфігурації Мінерву Макґонеґел, Паапа Ессієду («Чорне дзеркало») представить нову версію Северуса Снейпа, а Нік Фрост — Геґріда. Серед ролей, які не звучали у витоках: професор Квірел (Люк Теллон) та Арґус Філч (Пол Вайтхаус).
HBO has just confirmed the first 6 cast members for the ‘HARRY POTTER’ TV series:
• Nick Frost as Hagrid • John Lithgow as Dumbledore • Paul Whitehouse as Argus Filch • Luke Thallon as Quirinus Quirrell • Paapa Essiedu as Severus Snape • Janet McTeer as Minerva McGonagall pic.twitter.com/RlsQ78N5bh
79-річний Літгоу раніше й сам підтверджував свою роль, зазначаючи, що рішення про угоду далось йому нелегко, зважаючи на те, що воно «може визначити останній розділ його життя». Шоуранери, нагадаємо, планують створити щонайменше по сезону для кожної з семи книг.
«Мені буде приблизно 87 років на вечірці з нагоди завершення серіалу, але я сказав так», — жартував Літгоу.
Вибір Ессієду на роль Снейпа, якого у фільмах грав покійний Алан Рікман, натомість викликав бурю емоцій серед шанувальників і до останнього багато хто сподівався, що чутки будуть неправдивими.
Акторів на роль Гаррі, Рона та Герміони чи жодних інших персонажів-учнів школи магії ще не представляли. Торік в HBO звітували, що прослухали на кастингах 32 000 дітей.
«Ми ще не зробили остаточного вибору, але ми проводили слухання з шорт-листом у січні. І є деякі лідери», — говорив режисер Марк Майлод.
Майлод («Гра престолів») зрежисує кілька епізодів, сценаристом проєкту стала Франческа Гардінер, а сама Джоан Роулінг залучена до проєкту, як виконавча продюсерка. Перший сезон серіалу про Гаррі Поттера запланований до релізу на 2027 рік.
В мережі почали з’являтися пропозиції магазинів з першими доступними для замовлення відеокартами NVIDIA GeForce RTX 5060 Ti. Один із ритейлерів, що працює у Франції, вже має в переліку дві моделі ASUS RTX 5060 Ti, хоча наразі без наявності на складі. Модель з 8 ГБ пам’яті зазначена за ціною €489 євро, а варіант із 16 ГБ пам’яті — за €735.
Ціни не є офіційними і, ймовірно, не відображають реальну вартість. Примітно, що ціни коливаються. Коли їх вперше виявили, ціни були іншими: модель з 8 ГБ тоді коштувала більш ніж на €100 дорожче.
Неофіційно вважається, що RTX 5060 Ti повинна коштувати дешевше за RTX 4060 Ti під час запуску, хоча це ще не підтверджено. За чутками, GeForce RTX 5060 Ti буде коштуватиме від $379. Наразі найдешевший варіант RTX 4060 Ti коштує близько €420 євро, отже нова модель приблизно на €70 дорожча.
Звісно, цей ритейлер не є широко відомим. Враховуючи коливання ціни, вона ще може зрости або знизитись. Це радше свідчення близького релізу, а не підтвердження остаточної вартості.
Офіційний запуск відеокарти GeForce RTX 5060 Ti запланований на 16 квітня, і вже за два дні можна буде дізнатися офіційні ціни разом із першими оглядами.
Ігрова лінійка Blackwell останнім часом не користується великою популярністю через проблеми з драйверами, дефіцит і загальне невдоволення високими цінами.
Швейцарія планує придбати чотири або п’ять систем протиповітряної оборони середньої дальності IRIS-T SLM у німецької компанії Diehl Defence.
Що відомо
Переговори перебувають на просунутій стадії, а підписання контракту має відбутись в третьому кварталі 2025 року. Закупівля відбудеться в межах європейської ініціативи «Небесний щит», до якої Швейцарія приєдналася як 15-й учасник у жовтні 2024 року.
Важливо, що парламент країни ще торік затвердив фінансування на 660 млн швейцарських франків для закупівлі цих систем у межах програми переозброєння. своєї системи ППО.
Пускова установка комплексу IRIS-T SLM. Ілюстрація: Diehl
Майбутня система IRIS-T SLM має забезпечити повітряний суверенітет країни та захист від атак зброєю великої дальності. Система буде інтегрована до загальної протиповітряної оборони Швейцарії, де вже використовується система Patriot.
У межах підготовки до закупівлі з 31 березня по 11 квітня у Швейцарії проводилися випробування радара TRML-4D компанії Hensoldt. Його тестували у складних умовах гірського рельєфу для виявлення літаків різного типу — від F/A-18 до гвинтокрилів — а також перевіряли частотну сумісність із цивільними системами, зокрема метеорадарами.
Пояснимо, що IRIS-T SLM уже активно використовують Німеччина та Україна, а Латвія, Словенія та Болгарія оформили замовлення на цю систему протягом 2023 року. Стандартна конфігурація включає радар, блок управління вогнем і пускові установки.
10 квітня на стримінговому сервісі Prime Video вийшов бойовик «G20» з Віолою Девіс та Ентоні Старром у головних ролях. Девіс виконала головну роль президентки США, а також займалася продюсуванням стрічки. Що у підсумку становить чергова версія «Міцного горішка», та ще й з політичним відтінком, — розповідаємо в огляді нижче.
Плюси:
наявність Ентоні Старра у якості лиходія; порівняння місцевих південноафриканських агентів з вакандійцями трохи веселить; взагалі комусь це може зійти за гарну комедію;
Мінуси:
позамежна неправдоподібність того, що відбувається на екрані; через погано поставлені бойові сцени стрічка зовсім неспроможна, як бойовик; суцільна вторинність;
4/10
Оцінка ITC.ua
«G20»
Жанр бойовик, трилер Режисер Патрісія Ріґґен У ролях Віола Девіс, Ентоні Андерсон, Марсай Мартін, Рамон Родрігес, Ентоні Старр, Дуглас Годж, Елізабет Марвел, Сабріна Імпаччіаторе, Крістофер Фаррар, Кларк Грегг Прем’єра Prime Video Рік випуску 2025 Сайт IMDb
На черговому міжнародному форумі G20, що проходить у Кейптауні, ветеранка армії та президентка США Даніель Саттон планує представити свій план з розширення можливостей для африканських фермерів, надавши їм доступ до цифрової валюти. Але не встигає вона до ладу одягнути незручні туфлі на високих підборах та красиву червону сукню, як розкішний готель, де відбувається саміт, захоплюють терористи на чолі з колишнім австралійським спецпризначенцем Едвардом Ратледжем.
Для пані президентки ситуація ускладнюється ще й тим, що разом з нею у столицю ПАР прибула її родина — чоловік Дерек та діти-підлітки Серена і Деметрій, тож кожен з них також наражений на небезпеку. Втім, під час захвату будівлі, у метушні, Даніель, головному агенту Секретної служби Менні Руїсу та ще кільком учасникам форуму вдається втекти та сховатися. Тепер відчайдушній очільниці країни доведеться взяти у руки зброю та згадати усі бойові навички, які вона знає, щоб дати відсіч невгамовним покидькам.
У воістину цікаві часи ми живемо — нині в старі, як світ, сюжети заведено поміщати нових героїв, а точніше — нових героїнь нашого часу. Тепер рятувати світ можуть не тільки харизматичні детективи поліції Нью-Йорка чи м’язисті бугаї з непохитністю Двейна Джонсона, але й войовничі панянки. Причому абсолютно різних професій і соціальних статусів — від звичайної мийниці вікон до, як бачимо, самої президентки Сполучених Штатів. Натомість лиходії все такі ж меркантильні недалекоглядні негідники, як і майже 40 років тому — їх хлібом не годуй, дай захопити якийсь хмарочос чи зіпсувати урочисту подію, щоб збагатитися.
Зазвичай у екшн-фільмах, де фігурують представники Білого дому і терористи, саме особа президента потребує захисту, якщо, звісно, це не Гаррісон Форд. Тут доречним буде згадати 2013 рік, коли одна за одною вийшли стрічки-близнюки «Падіння Олімпу» та «Штурм Білого дому». У першому на захист глави держави у виконанні Аарона Екхарта став Джерард Батлер, у другому рятувати президента в особі Джеймі Фокса довелося Ченнінґу Татуму в майці аля Джон Макклейн. В «G20» ситуація прямо протилежна, бо тут місія з усунення поганців лягла якраз на не такі вже й тендітні плечі героїні Віоли Девіс.
З гіківського погляду на екрані розгорнулося протистояння натурально Аманди Воллер та Хоумлендера, з тією різницею, що супергеройські здібності цього разу дісталися рішуче налаштованій жінці; от навіть і відповідний червоний плащ у її вбранні передбачений. З політичного, якщо хочете — Камали Гарріс і Дональда Трампа, недарма ж шкідливий персонаж Ентоні Старра, совісті не питаючись, обвалює світовий ринок за допомогою дезінформації та маніпуляцій з криптою.
Та якщо відкинути феміністичний, політичний чи будь-який інший підтекст і глянути на «G20» незамутненим чистим поглядом як суто на жанровий продукт, у сухому залишку авторам немає що запропонувати.
І річ не у тім, що у кадрі відбуваються абсолютно нереалістичні дурниці і нелогічності, а в тому, що стрічка банально неспроможна ані як видовищний бойовик, ані як хоча б напружений трилер про захоплення заручників. Доволі рідкісні бойові сцени виглядають непереконливо й безхитрісно, а все, що відбувається між ними, як от з’ясування стосунків матері і бунтарної доньки, чи сповідальні діалоги президентки з одіозним прем’єр-міністром Великої Британії, не варте уваги.
В одній зі сцен в гру вступає пара крутих південноафриканських агентів, котрих, звісно, до цього звільнили з полону рятівники-американці, і в цей же момент Деметрій видає феноменальну репліку «ти з Ваканди!». Кумедно, та з малим навіть не посперечаєшся — справді, сюди ніби перекочувала бритоголова войовниця з Дора Міладже. В іншій сцені у президентський лімузин полетять ракети, але автівка примітна не тільки тим, що броньована, але й тим, що здатна виконати химерне сальто — тепер зрозуміло, чому транспортний засіб прозвали Звіром.
Уся вищезгадана нісенітниця підкріплюється очікувано вторинним сценарієм, ніби згенерованим штучним інтелектом — навіть тутешні фінальні розбірки сильно нагадують перипетії на висоті за участю Ганса Грубера, Макклейна та його дружини.
Віола Девіс вже не вперше постає перед глядачем в образі крутої воїтельки — достатньо згадати історичний екшн 3-річної давнини «Королева-воїн», де на той час 56-річна акторка показала гідну фізичну форму. А червона сукня на ній змушує згадати про ще одну вправну екшн-героїню, яку у певний момент теж занесло в Овальний кабінет — мова йде про Еліс з «Оселі зла». Та кепсько поставлені бойові сцени ставлять хрест на будь-яких спробах видати Девіс за чергову диво-жінку. Ентоні Старр, тим часом, продовжує зображати Хоумлендера на мінімалках, та і його чарівної лиходійської харизми замало, щоб змінити ситуацію на краще.
На жаль, Amazon пропонує глядачу черговий потоковий непотріб, котрий невпопад з реальним станом речей намагається довести, що благородна Америка досі спроможна врятувати цей неспокійний світ. Головне, робити це у гарному презентабельному костюмі. Ну, або у сукні, але це поки що з розряду фантастики.
Висновок:
Як казав один інший президент: «Це ж було уже!». Причому в набагато кращому і захопливішому вигляді.
Соцмережа з можливістю вбудовувати повноцінні додатки прямо в пости — звучить як фантастика, але Farcaster вже реалізує це. А українські розробники — одні з перших, хто почав експериментувати з її головною фічею: Frames.
5 квітня в Києві відбувся ETHKyiv Impulse: Farcaster Frames Edition — перший в Україні хакатон, повністю присвячений розробці мінідодатків прямо в стрічці Farcaster.
Це був наступний крок після березневого Use Case Meetup: якщо тоді розглядали, як Farcaster працює зсередини, то тепер — перевіряли, які додатки в ньому можна розмовляти.
Центральною темою хакатону став Frames: інструмент, що дозволяє створювати повноцінні інтерактивні застосунки прямо в постах соцмережі. Від підписок і опитувань до бронювань і мікродонатів — будь-який код може запуститися безпосередньо в стрічці у формі повноцінного продукту.
«Frames — це не просто фіча, а новий рівень гнучкості для розробників, які хочуть взаємодіяти з користувачами не через окремі сайти, а через саму соцмережу. І що важливо – без дозволів, API-ключів чи сторонніх платформ», — зазначає засновник Ethereum Community Ростислав Бортман.
Чотири ідеї застосування Frames, що виділилися на хакатоні
На ETHKyiv Impulse: Farcaster Frames Edition учасники доводили ідею Frames на практиці. Більшість команд підійшли до завдання з максимально прикладної сторони: від вирішення базових UX-проблем до побудови мікросервісів у соцмережі.
Ось чотири проєкти, які, на думку журі, найкраще використали можливості Frames, і водночас продемонстрували, яким може бути Web3 UX уже сьогодні.
Додаток для Farcaster, що перетворює пост на функціональний календар. Він дозволяє користувачеві бронювати зустріч прямо в стрічці без зовнішніх посилань і сторонніх сервісів у межах одного UX-контейнера.
Це — фрейм із онбордингом у Farcaster у форматі свайп-інтерфейсу, як у Tinder. Новачок у соціальній мережі отримує добірку акаунтів і просто обирає, кого читати, а кого — ні.
Фрейм, що поєднує NFT, емоції та підтримку. Користувач створює унікальний момент у вигляді NFT, мінтить його та надсилає у відповідь на пост. Одночасно — міні-сервіс для обміну подарунками у стрічці та спосіб висловити вдячність без слів, прямо в соціальній взаємодії.
Інструмент для монетизації Farcaster-розробок. Дає можливість додати рекламний віджет у свій frame або мінідодаток, а також створює рекламну платформу з власною адмін-системою. Рекламодавці обирають таргетинг на основі ончейн-даних, а розробники заробляють за перегляди.
Чому Farcaster — ідеальна соцмережа для розробників?
Farcaster Frames відкриває соціальні платформи для логіки «build inside».
Такий підхід відкриває новий сценарій використання соцмережі: замість споживання контенту користувач взаємодіє з сервісами в реальному часі, залишаючись у звичному середовищі, а розробники отримують інфраструктуру для швидкого тестування та запуску продуктів.
Серед особливостей Farcaster — відкритість, відсутність алгоритмічної цензури та можливість повного контролю над своїм продуктом.
Наразі платформа має понад 70 000 активних гаманців, і зростання кількості розроблених додатків свідчить про інтерес до формату, який дозволяє поєднувати соціальну взаємодію з прикладними продуктами.
Технології, що не відірвані від реальності
На заходах Ethereum Ukraine інновації завжди йдуть поруч із відповідальністю. Під час хакатону учасники не лише писали код для нових Web3-продуктів, а й долучилися до збору на підтримку ініціативи АZОВ.ONE.
«У нас розробка технологій не існує у вакуумі — вона відбувається з розумінням того, в якій реальності живуть люди навколо», — стверджує Ростислав Бортман.
Попереду — ще більше практики та можливостей. Ethereum Ukraine продовжує серію технічних хакатонів і мітапів, де розробники можуть першими тестувати нові Web3-інструменти, збирати фідбек напряму з ком’юніті та отримувати підтримку для своїх ідей.
Слідкуйте за оновленнями спільноти, щоб не пропустити шанс побудувати свій проривний продукт.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Партнер видання
Favbet Tech – це ІТ-компанія зі 100% українською ДНК, що створює досконалі сервіси для iGaming і Betting з використанням передових технологій та надає доступ до них. Favbet Tech розробляє інноваційне програмне забезпечення через складну багатокомпонентну платформу, яка здатна витримувати величезні навантаження та створювати унікальний досвід для гравців.
Цей матеріал – не редакційний, це – особиста думка його автора. Редакція може не поділяти цю думку.
Vivo X200 Ultra: тонший дизайн і потужніші камери, ніж у Oppo Find X8 Ultra?. Джерело: Digital Chat Station
Vivo X200 Ultra, ймовірно, стане головним конкурентом для Oppo Find X8 Ultra, особливо завдяки схожому дизайну. Однак, за останніми витоками, цей смартфон може бути тоншим, хоча має деякі відмінності в характеристиках.
Що відомо
За інформацією інсайдера Digital Chat Station, Vivo X200 Ultra буде оснащений батареєю на 6 000 мАг, яка менше за Oppo Find X8 Ultra. Крім того, заряджання буде дещо повільнішим — 90W для дротової та 40W для бездротової. Vivo може впровадити функцію “direct drive power supply”, яка дозволить смартфону працювати безпосередньо від мережі під час інтенсивних завдань, щоб зберегти заряд батареї і забезпечити кращу продуктивність.
X200 Ultra буде матиме товщину 8,69 мм, що зробить його дещо тоншим за Oppo Find X8 Ultra (8,8 мм). Це також дає Vivo перевагу перед конкурентами, такими як Xiaomi 15 Ultra, товщина якого становить 9,4 мм.
Хоча витоки вказують, що X8 Ultra має рівніший дисплей, ніж X200 Ultra, останній отримає екран з технологією “2K Zeiss Master”.
Ще однією особливістю X200 Ultra стане ультразвуковий датчик відбитків пальців найвищого класу і використання того ж процесора Snapdragon 8 Elite, що й в Oppo X8 Ultra та Xiaomi 15 Ultra.
Новий флагман Vivo може отримати професійну камеру з аксесуарами, що зробить його серйозним конкурентом на ринку.
Залишається чекати офіційного анонсу, щоб дізнатися, чи зможе Vivo X200 Ultra дійсно випередити своїх конкурентів у сегменті преміумсмартфонів.
Стартували повноцінні продажі OnePlus Watch 3, однак покупцям США знову слід сказати “спасибі” своєму президенту – вартість годинника виявилася значно вищою, ніж спочатку заявляв виробник.
Що відомо
На момент анонсу OnePlus Watch 3 було оголошено, що в США вартість гаджета складе $329. Але в лютому китайська компанія не могла передбачити, що Трамп почне справжню торгівельну війну і введе проти Китаю величезні мита, які сьогодні становлять 145%.
У підсумку, вартість OnePlus Watch 3 у США виявилася на 50% вищою і становить $499.
У більшості інших регіонів вартість годинника залишилася незмінною.
З 10 квітня усі бажаючі мають змогу подивитися на екранах кінотеатрів свого міста гостросюжетний трилер «Фатальний меседж». Це фільм, як повідомляє нам офіційний постер, від продюсерів «Меґан» і «Тихого місця», серед яких фігурують імена Джейсона Блума і Майкла Бея відповідно, а також режисера «Щасливий день смерті» Крістофера Лендона. В огляді нижче розповідаємо, що за кіно пропонує нам це добре товариство та чи варто витрачати на нього свій час.
Плюси:
фільм таки досягає того рівня напруги, який вимагається від гарного трилера; непогана інтрига; Меган Фегі та Брендон Скленар виглядають гармонійно у кадрі;
Мінуси:
присутність нісенітних моментів, які ставлять під сумнів реалістичність того, що відбувається на екрані; до певного часу оповідь дещо нудна; місцеве «зривання масок» когось може розчарувати;
7/10
Оцінка ITC.ua
«Фатальний меседж» / Drop
Жанр трилер Режисер Крістофер Лендон У ролях Меган Фегі, Брендон Скленар, Вайолетт Бін, Джекоб Робінсон, Рід Даймонд, Габріель Раян Спрінг, Джеффрі Селф, Ед Вікс, Тревіс Нельсон Прем’єра кінотеатри Рік випуску 2025 Сайт IMDb, офіційний сайт
Мати-одиначка Вайолет виховує 5-річного сина Тобі та надає психологічну підтримку нужденним жінкам, що пройшли через аб’юз. Нарешті вона наважується піти на побачення після інтернет-знайомства з, на перший погляд, хорошим хлопцем Генрі, поки її молодша сестра Джен наглядатиме за дитиною.
У розкішному чиказькому ресторані з мальовничим видом на місто Джен готується до приємного вечора і здається, що ніщо не може завадити цьому. Однак на її телефон починають надходити дивні повідомлення з мемними картинками, що на початках можуть здатися чиїмись безглуздими, але нешкідливими пустощами. Втім, невдовзі нав’язливий відправник наочно демонструє нажаханій Вайолет, що в її будинок завітав убивця, тож жінка повинна дотримуватися усіх інструкцій, які надходитимуть на телефон, якщо хоче побачити рідних живими ще раз. Таким чином побачення мрії миттєво перетворюється на найжахливіший кошмар в житті героїні.
Оригінальна назва стрічки Drop відсилає до розробленої компанією Apple технології AirDrop, що дозволяє передавати дані за допомогою бездротового зв’язку між еплівськими пристроями, щоправда, на обмеженій відстані. А це, своєю чергою, сповіщає про те, що таємничим шантажистом є хтось з присутніх у ресторані. Але лиходієм може виявитися будь-хто — від піаніста до власне самого Генрі, недарма ж вищезгаданий постер містить логічний напис «кожен під підозрою».
У своїх фільмах режисер та сценарист Крістофер Лендон звик міксувати жанри, зокрема комедію і жахи. У «Скаутах проти зомбі» (2015), як неважко здогадатися, смішне співіснувало з зомбі-горором. У «Щасливому дні смерті» (2017) та «Химерах» (2020), відповідно, історії про «день бабака» та обмін тілами сусідили зі старим добрим слешером. Хоча в «Фатальному меседжі» у кращих традиціях «Крика» особа антагоніста тримається у таємниці аж до розв’язки, а в кадрі фігурує небезпечний кухонний ніж, цього разу постановник вельми далекий від маніячних пристрастей та бажанні сильно повеселити глядача. Хіба що по-хорошому дурнуватий офіціант може викликати легку посмішку на обличчі.
Натомість творці пропонують дещо серйозніший підхід, додаючи в оповідання очевидний соціальний коментар. Жахлива ситуація, у якій опинилася головна героїня, недвозначно натякає на аб’юзивні стосунки, коли в цьому випадку пригноблена жінка з тієї чи іншої причини не може розповісти про свою проблему навколишнім, а ті, своєю чергою, ледве готові її почути. Наявність цього змістового нюансу підтверджує і діалог, який відбувається на початку фільму між Вайолет та однією з її пацієнток, і флешбек трагічного минулого самої героїні.
Втім, будь-який підтекст тут все одно обрамлений у досить захопливий трилер, тож «Фатальний меседж» — першочергово розважальне жанрове кіно, яке непогано справляється зі своїми основними завданнями. Дехто з англомовних колег навіть не посоромився написати, що стрічка виконана за заповітами Гічкока.
Спочатку, щоправда, приводів сподіватися на щось вартісне знаходиться не так багато — особливо доводиться нудьгувати в перші пів години, адже не скажеш, що на екрані відбувається щось справді захопливе. Якийсь покидьок починає шантажувати Вайолет, а глядачі без особливого натхнення слідкують за намаганнями жінки розібратися в ситуації. Її збентеженість показана за допомогою відповідного саундтреку та достатньої кількості голландських кутів. Та скільки не завалюй горизонт і не роби положення нещасної патовим, складається враження, що фільму, де усього півтори локації, бракує гачків, на які вдасться підчепити глядача.
А ще логіки, бо часом важко повірити в реалістичність показаного. По-перше, сам план шантажистів виглядає, м’яко кажучи, сумнівно: за наявності вбивці, готового в будь-який момент прикінчити 5-річного малого, уся брудна робота лягає на плечі непідготовленої наляканої жінки. По-друге, хтось інший пішов би з такого побачення вже через 10 хвилин після його початку, адже побачити навпроти себе нехай симпатичну, але якусь суцільно неврівноважену розсіяну панянку — це явно не те, чого очікуєш від романтичної вечері. І по-третє, забігаючи наперед, сам душогуб виявляється ще тим умільцем, можливо, саме через це йому і не довірили найвідповідальніше.
Попри початковий скептицизм, згодом оповідання захоплює, а у фінальній третині напруга викручується на максимум, і тоді відірватися від екрану стає рішуче неможливо. І саме такого ти очікуєш під час перегляду трилера.
Загалом це притомний жанровий зразок, призначений рівно для одного перегляду, не більше. Стрічка довгенько розхитується, та й вистачає тут нісенітних епізодів, яким дивуєшся в негативному сенсі. Та у підсумку про проведений в цій компанії час жалкувати не доводиться. На відміну від тутешніх двох самотностей, що спробували знайти щастя, та замість того знайшли на свою голову купу проблем.
Висновок:
«Фатальний меседж» — в цілому захопливий трилер з викрученою на максимум напругою у фінальному акті та непоганою інтригою, котрий заслуговує на один перегляд.
