20 лютого на екранах українських кінотеатрів стартував показ комедійної драми «Справжній біль» з Джессі Айзенберґом та Кіраном Калкіним у головних ролях. Для Айзенберґа фільм став другою повнометражною роботою як режисера, а Калкін за роль у ньому отримав «Золотого глобуса» і номінацію на «Оскар». Американський інститут кіномистецтва та Національна рада кінокритиків США назвали «Справжній біль» одним із десяти найкращих фільмів 2024 року. В цьому огляді будемо розбиратися, завдяки чому стрічка ще не дуже досвідченого постановника отримала загальне визнання.
Плюси:
хороша людська історія, яка порушує важливі теми; чудові акторські виступи, особливо це стосується Кірана Калкіна; захопливі натурні знімання у Польщі;
Мінуси:
сюжет не припускає якихось одкровень; комусь може не вистачити еволюції характерів персонажів, яких ця подорож кардинально не змінює;
«Справжній біль» / A Real Pain
Жанр комедійна драма
Режисер Джессі Айзенберґ
У ролях Джессі Айзенберг, Кіран Калкін, Вілл Шарп, Дженніфер Ґрей, Курт Еґяван, Ліза Садови, Деніел Орескес, Еллора Торчія
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb
Трохи смиканий молодий чоловік на ім’я Девід Каплан нервово залишає одне голосове повідомлення за іншим, адресовані його однолітку-кузену Бенджі, з яким Девід має відправитися з Нью-Йорка у Польщу. Там хлопці планують долучитися до туристичної групи та відвідати пов’язані з Другою світовою війною та Голокостом історичні місця і пам’ятки, а також будинок, у якому мешкала їхня нещодавно померла бабуся. Їй вдалося пережити пекло концентраційного табору, і саме старенька заповіла відправитися у цю мандрівку онукам.
Насправді Девід і Бенджі — повні протилежності. Першого навряд чи можна назвати впевненим у собі, та й, складається враження, ніби він остаточно забув, як виражати емоції. Другий звик різати правду-матінку і здається тим, кого важко засмутити, але це оманливе почуття. Колись вони були нерозлийвода, однак, подорослішавши, Девід обзавівся сім’єю та влаштувався на хорошу роботу, а Бенджі з косяком травички напереваги так і не поїхав з батьківського дому. Ймовірно, ця подорож буде корисною не тільки для кожного з них окремо, але й для їхніх непростих стосунків.
У другому повнометражному фільмі Джессі Айзенберґа, вельми для нього особистому, дійсно йдеться про невимовний біль, про невиправну травму минулого і рефлексію стосовно неї. Та водночас Айзенберґ як сценарист протиставляє цю травму нинішнім «катастрофам» емігрантам третього покоління, вельми далеким від страждань в’язнів концтаборів. Навряд чи бабуся головних героїв боролася за виживання, щоб потім вони ніяк не могли знайти спільну мову і стали ледь не чужими. І вже точно не для того, щоб один з них буквально нехтував власним життям.
Показовою виглядає сцена, у якій туристична група вмощується в комфортабельний перший клас польського поїзда і насолоджується смаколиками дорогою до колишнього концтабору Майданек, розташованого неподалік Любліна. Саме в цей момент персонаж Кірана Калкіна починає відчувати когнітивний дисонанс з огляду на те, що під час Другої світової пращури усіх присутніх, зокрема євреї, подорожували цією самою залізничною колією в абсолютно інших умовах. Так само як і неоднозначні відчуття з погляду моралі та історичної пам’яті викликає епізод, в якому той же Бенджі починає дуріти поряд з Пам’ятником Варшавському повстанню.
Основною рушійною силою цієї історії є стосунки двох братів, у кожного з яких власний біль на душі. Сумно те, що лише така трагічна подія, як смерть бабусі, змусила їх знову звернути увагу одне на одного і поговорити про особисте, про щось важливе.
Джессі Айзенберґ вже звично, та головне — доречно наділяє свого героя зніяковілістю і нерішучістю. Однак найяскравіше серед усіх присутніх блищить Кіран Калкін, персонаж якого викликає суперечливі почуття. З одного боку його щирість і відкритість підкупає, та з іншого — вже в наступний момент він здатен утнути щось дике і неадекватне.
Калкін блискуче впорався з поставленими перед ним акторськими завданнями; недарма завдяки цій роботі його ім’я фігурує в шорт-листах багатьох престижних кінопремій — від Гільдії акторів до «Оскара». Нагадаємо, поряд з Калкіним на нагороду Американської кіноакадемії претендує і росіянин Юра Борисов за роль в «Анорі» Шона Бейкера.
«Справжній біль» — трагікомедійна, певною мірою життєствердна історія, персонажі якої виглядають як живі люди з власними проблемами і недоліками, з цікавою взаємодією.
Не дивлячись на увесь масштаб трагізму тем, які тут піднімаються, стрічка справляє насамперед приємне враження, не в останню чергу тому, що сюжет акуратно упакований в сонячне бадді-муві/роуд-муві під музику Шопена, котре все ж зовсім не про смерть, а якраз-таки про життя. Недарма воно так жваво вирує у Міжнародному аеропорту імені Джона Ф. Кеннеді, за чим не може відмовити собі у задоволенні поспостерігати задумливий Бенджі.
