Суперечки про те, якому фільму віддати пальму першості як найстрашнішому в історії, тривають вже довгий час, але британські вчені налаштовані покласти їм край раз і назавжди — за допомогою наукового експерименту.
Проєкт Science of Scare був заснований у Великій Британії ще у 2020-му і щороку оновлює топ фільмів жахів, послуговуючись таким показником як серцебиття глядачів (частота серцевих скорочень поряд із варіабельністю ритму). Алгоритм експерименту незмінний: до участі запрошують 250 добровольців, почергово показують їм фільми, вимірюють необхідні показники та формують “рейтинг переляку”. До прикладу, майже незмінний лідер рейтингу, стрічка “Сіністер” 2012 року на цей раз має 96 балів, а торішній горор “Усміхайся 2”— 79. Останній, до речі, став єдиним новачком порівняно з переліком 2024 року.
Загалом до рейтингу включили 50 фільмів (повний перелік доступний тут), але от десятка “кращих”:
“Сіністер” (2012)
“Астрал: Онлайн” (2020)
“Скінамаринк” (2022)
“Астрал” (2010)
“Закляття” (2013)
“Спадковість” (2018)
“Усміхайся 2” (2024)
“Усміхайся” (2022)
“Шість демонів Емілі Роуз” (2005)
“Говори до мене” (2022)
Кадри з фільму “Сіністер”
“Сіністер” чотири рази очолював список, лише іноді поступаючись “Астралу: Онлайн”. Фільм Скотта Деріксона оповідає про автора детективів, який разом з родиною оселяється в невеликому містечку. Рік тому там відбулась страшна трагедія, а всі мешканці були вбиті. Письменник знаходить відеозаписи, які є ключем до таємниці злочину, однак в його будинку в цей час починають відбуватися дивні речі.
Радіолюбитель з Канади Скотт Тіллі виявив, що військові супутники Starshield передають дані на “несанкціонованих” частотах. Факт, який свідчить, що SpaceX може порушувати нормативні стандарти Міжнародної спілки електрозв’язку і потенційно — перешкоджати здатності інших супутників приймати сигнали із Землі.
В один з вечорів радіолюбитель вирішив переналаштувати обладнання і випадково перемкнувся на діапазон 2025-2110 МГц — зазвичай неактивний і зарезервований за міжнародними стандартами для передачі даних супутникам з Землі, а не навпаки.
“Це був простий незграбний місклік. Я скидав деякі налаштування, а потім бачу не ту антенну і не той діапазон. Дивний сигнал нікуди не зникав. Тож я почав запис”, — каже Тіллі.
Після порівняння отриманих даних з базами супутникового відстеження від інших радіолюбителів, Тіллі прийшов до висновку, що частоту “зайняли” супутники Starshield — “урядова” версія супутників Starlink, яка надає військовим США захищений доступ до супутникового зв’язку.
На цей час мережа Starshield включає понад 200 апаратів. Зі слів Тілі, аналогічні сигнали в “неправильному” діапазоні були зафіксовані від щонайменше 170 супутників.
SpaceX на цей час не надала жодних публічних коментарів, тож невідомо — чи це просто технічна помилка або ж “робочий експеримент”. В будь-якому випадку, робота на неправильних частотах може заважати зв’язку інших супутників та навіть призводити до втрати керування над ними.
“Супутники поблизу можуть отримувати радіочастотні перешкоди та, можливо, не реагувати належним чином або ігнорувати команди із Землі”, — каже Тіллі.
Тіллі припускає, що SpaceX могла націлено використати заборонений діапазон частот, щоб приховати роботу сузір’я Starshield. Думку ентузіаста супутникового зв’язку підтримує й професор інформатики Університету Колородо Кевін Гіффорд, який спеціалізується на радіоперешкодах від космічних апаратів:
“SpaceX розумна компанія. Можливо, вони вирішили просто зробити це і попросити вибачення пізніше”.
За кілька годин до офіційного запуску iQOO 15, який відбудеться сьогодні увечері, у китайській соцмережі Weibo з’явилася інформація про ціни на новий флагман. Згідно з витоком, смартфон буде доступний у чотирьох конфігураціях: 16 ГБ + 256 ГБ, 12 ГБ + 512 ГБ, 16 ГБ + 512 ГБ і 16 ГБ + 1 ТБ. Відповідно, ціни становитимуть 4 699 юанів ($660), 4 799 юанів ($675), 5 099 юанів ($715) і 5 599 юанів ($785).
Крім того, витік підтверджує чотири варіанти кольору: сріблясто-червоний (Lingyun), білий (Legend Edition), зелений (Wilderness) і чорний (Racing Edition). Усі моделі оснащені процесором Snapdragon 8 Elite Gen 5, власним чипом Q3 від iQOO, дисплеєм Samsung з роздільною здатністю 2K і акумулятором на 7000 мА·год.
Для порівняння, попередній iQOO 13 у конфігурації 16 ГБ + 256 ГБ коштував 4 299 юанів ($600), тобто новинка подорожчала на 400 юанів ($50). У продаж iQOO 15 потрапить вже у листопаді.
Вчитель хімії Філ створив бездротовий приймач звуку за допомогою світла/YouTube
Вчитель хімії у старших класах та ютубер Філ зібрав бездротовий передавач звуку за допомогою світла, з власного iPad, сонячної панелі, лазера та дешевого динаміка.
Спочатку Філ помітив, що невелика сонячна панель видає слабкий звук, якщо її під’єднати до динаміка під впливом світла. З огляду на це чоловік взявся збирати підсилювач сигналу від iPad, який згодом під’єднав до світлодіодного ліхтаря, що живився від 9-вольтових батарейок.
Яскравість світла змінювалась під час натискання кнопки відтворення, вказуючи, що світлодіод отримує імпульси від iPad у вигляді коливань напруги. Чоловік перевірив вхідну напругу підсилювача і виявив, що вона дійсно була синхронізована з відтворенням музики.
Філ перевірив сонячну панель та динамік, розмістивши їх поряд з джерелом світла. Вони дійсно відтворювали музику з його iPad. Єдиним недоліком виявилось те, що зміщення пристрою усього на кілька сантиметрів від лампи спричиняло зменшення звуку пропорційно до закону зворотних квадратів. Цей закон стверджує, що інтенсивність світла зменшується пропорційно квадрату відстані від джерела.
Для розв’язання цієї проблеми Філ замінив світлодіод на червоний лазер, який концентрував світло у меншій області. Він спрямував лазерне світло на відстань у кілька метрів через усю вітальню. Коли ютубер розмістив сонячну панель та динамік на шляху лазерного променя, музика почала відтворюватись доволі голосно.
Звісно, що ця саморобна технологія не забезпечує Hi-Fi-якість звучання, однак звук достатньо чіткий, щоб можна було розібрати слова пісень. Насправді це не революційна технологія і військові використовують лазери для бездротового зв’язку на великих відстанях з 1970-х років. У 2000-х роках лазери стали застосовуватися і в цивільних цілях, допомагаючи встановлювати високошвидкісний зв’язок у районах, де прокладання оптоволоконних кабелів недоцільне. Проте легке та недороге відтворення цієї технології Філом показало, наскільки вона стала доступною практично кожному.
Виробник популярної геймерської периферії Razer представив нову колекцію ігрових аксесуарів Phantom White. Це продовження успішної серії Phantom Green, яка дебютувала в червні, але тепер у напівпрозорому білому виконанні, натхненному естетикою 80-90-х років.
Що відомо
Phantom White — це не просто “рескін”. Razer адаптувала дизайн під білу палітру, зберігши прозорі елементи, через які видно нутрощі гаджетів.
У серію увійшло п’ять оновлених пристроїв:
миша Basilisk V3 Pro 35K з 12 зонами підсвітки — $159
клавіатура BlackWidow V4 75% — $139
навушники Barracuda X Chroma — $129
килимок для миші Razer Firefly V2 Pro — $99
контролер для смартфонів Razer Kishi V3 — $99
Всі гаджети отримали фірмову підсвітку Razer Chroma RGB і сумісність з екосистемою Synapse.
Razer Phantom White вже доступна на офіційному сайті Razer і у партнерів, її можна придбати як у вигляді комплекту, так і окремо. Очікується, що серія буде обмеженою — як і Phantom Green.
Від фільму “10 блогерят” не очікувалося абсолютно нічого. Максимум, легкий перегляд, щось на один вечір. Її задум — зібрати в одній локації десяток блогерів, аби показати, як сучасний хейт у соцмережах може перетворитися на справжню зброю, виглядає для українського кіно досить незвично. Це спроба зробити чорну комедію з елементами детективу, та чи вийшло це у творців?
Плюси:
оригінальна для українського кіно ідея; приємна атмосферна картинка; хороша операторська робота; спроба зачепити важливу моральну тему про хейт і межі онлайн-культури; хороша робота кількох досвідчених акторів (Сумська, Вертинський)
Мінуси:
сирий, непослідовний сценарій; гумор побудований на старих кліше; невдале поєднання жанрів — детектив, трилер і фарс конфліктують між собою; неприродні діалоги, які вибивають з атмосфери; невпевнена акторська гра більшості молодих виконавців; темп, що то буксує, то стрибає, руйнуючи ритм історії
4/10
Оцінка ITC.ua
“10 блогерят”
Жанр чорна комедія Режисер Олександр Щур У ролях Ольга Сумська, Олег Вертинський, та ін. Прем’єра 16 жовтня 2025 року, кінотеатри
Історія фільму “10 блогерят” починається досить буденно. Кілька відомих інфлюенсерів отримують запрошення взяти участь у загадковому реаліті-шоу. Локація — великий заміський павільйон, де, здавалось би, все готове для лайвстрімів, інтриг і скандалів на камеру. Та вже з перших хвилин стає зрозуміло, що це не просто шоу — це пастка. Один за одним учасники починають зникати, а публіка в інтернеті спостерігає за цим, голосуючи, хто має піти наступним.
Сама ідея виглядає сміливою, навіть якщо реалізація подекуди шкутильгає. Концепт справді цікавий, і на папері міг стати чимось справді прикольним. Але фільм не завжди витягує задуману сатиру до потрібного рівня. Гумор часто виявляється грубим і передбачуваним, а частина жартів побудована на старих кліше: тіло, лайка, незручні ситуації. Це давно не дивує і не викликає сміху, радше втомлює. Є кілька моментів, де жарти працюють, але таких епізодів катастрофічно мало. А для чорної комедії цього замало подвійно.
Головна біда фільму — сценарій. Від нього, як від доміно, сиплеться все інше. Коли структура слабка, гумор не має на що спиратися, діалоги звучать фальшиво, а персонажі губляться у власних мотиваціях.
“10 блогерят” саме такий випадок: історія наче й має кістяк, але він тонкий, крихкий і не витримує ваги всіх сюжетних гілок. Жарти з’являються з повітря, більшість сцен розвиваються без логічного підґрунтя, а конфлікти між героями виглядають надуманими. У результаті комедія не смішить, сатира не кусає, а детектив не інтригує. Все це перетворюється на строкатий хаос, який спостерігати цікаво хіба що через цікавість, куди ж воно все впаде далі.
Ще одна проблема — діалоги, які звучать так, ніби їх писали не для живих людей, а для відеогри початку двохтисячних. Репліки неприродні, без жодного відчуття ритму розмови: герої говорять одне одному очевидні речі, пояснюють те, що глядач і так бачить, або раптом видають пафосні монологи посеред побутових сцен.
Через це емоційна правдивість тане, і навіть потенційно сильні моменти виглядають театрально. До того ж темп історії постійно скаче: перші двадцять хвилин усе тягнеться, потім сюжет різко прискорюється, ніби хтось перемотав плівку вперед.
Водночас не можна не відзначити моральну складову. Фільм говорить про хейт у соцмережах, про те, як публічне знищення стає частиною розваги. Це правильне повідомлення і потрібна тема. Тут сценаристи влучили. Бо різниця між критикою та приниженням часто стирається, і “10 блогерят” про це нагадує. Мораль зрозуміла й без моралізаторства. У цьому, можливо, навіть головна сила картини.
Атмосфера стрічки працює значно краще за гумор. Знято все в обмеженому просторі, у замкнутій локації, де кожна деталь ніби дихає напругою. Камери, павільйони, від цього простору справді стає некомфортно. Є моментами відчуття, що герої не просто у грі, а у власному пеклі, яке самі собі створили. І це вдала знахідка. Операторська робота приємно дивує, кадри виглядають атмосферно, а колірна палітра додає фільму відчуття клаустрофобії та тривоги.
Окремо варто згадати акторську складову. Тут усе дуже нерівно. Ольга Сумська та Олексій Вертинський традиційно тримають рівень, навіть коли сценарно грати майже нічого. Вони додають історії бодай якогось професійного відтінку. Інші ж актори, здебільшого молоді обличчя, новачки, або блогери і це кидається в очі. Місцями здається, що грають вони щось незрозуміле, і часто забуваються у якій тональності існує фільм.
Фінал намагається здивувати, і певною мірою це вдається. Твіст із розв’язкою спрацьовує неочікувано, та хочеться, аби до нього підвели більш логічно. Відчувається, що задум був, але сценарій потребував ще кількох ітерацій, аби вистрілити на повну. Все виглядає ніби в останній момент змонтованим, через що емоційного удару немає. Але сама спроба похвальна — для нашого ринку навіть такий формат уже крок уперед.
Висновок:
“10 блогерят” — погане кіно з хорошими намірами. Ідея є, атмосфера є, мораль також. Але коли все це зібрати докупи, виходить розмитий мікс, який тримається виключно на задумі. У фільму вистачає світлих моментів, проте в цілому він не витягує себе ні гумором, ні сюжетом, ні акторською грою. Це чергова спроба українського кінематографа зробити щось інакше, і вона важлива, навіть якщо не вдала. Бо рух є, і цей рух у правильному напрямку.
Колишній сирійський диктатор Башар Асад, який у грудні 2024 року втік із Дамаска під час наступу повстанців і отримав притулок у Москві, нині веде усамітнене життя, здебільшого граючи в онлайн-відеоігри. Про це повідомила німецька газета Die Zeit, яка провела розслідування його нинішнього побуту.
За даними видання, 60-річний Асад проводить більшість днів у розкішних апартаментах у московському хмарочосі, рідко виходячи навіть до найближчого супермаркету в тому ж комплексі. Замість цього він занурюється у багатогодинні ігрові сесії. Джерела з його оточення кажуть, що колишній диктатор “живе у власному світі” й уникає будь-якої публічності.
Асад, який прийшов до влади у 2000 році після смерті свого батька Хафеза Асада, керував Сирією понад два десятиліття. Його правління супроводжувалося численними звинуваченнями у воєнних злочинах і масових порушеннях прав людини — від державних тортур і позасудових страт до бомбардувань мирних міст у період громадянської війни, що почалася 2011 року.
Попри міжнародну ізоляцію, режим Асада утримувався завдяки підтримці Ірану та росії. Але наприкінці 2024 року ситуація різко змінилася: війська повстанського угруповання Hayat Tahrir al-Sham швидко просунулися до Дамаска, змусивши Асада тікати. У грудні того ж року він отримав притулок у росії — особисто схвалений російським диктатором путіним на “гуманітарних підставах”.
Згідно з даними Die Zeit, Асад і його родина володіють близько 20 апартаментами, які займають три поверхи будівлі. Нижні рівні хмарочоса зайняті торговельними центрами. Колишній сирійський диктатор перебуває під охороною приватних охоронців, зарплату яким виплачує російська держава.
Російський посол в Іраку Ельбрус Кутрашев ще у квітні 2025 року заявив, що умови надання притулку передбачають повну відмову Асада від будь-якої політичної діяльності та появ у медіа.
Що саме грає Асад — невідомо. Die Zeit цього не уточнює, але серед геймерів уже жартують, що він “воює на радянських танках у World of Tanks“.
Історія Башара Асада у вигнанні виглядає символічно: людина, яка колись десятиліттями керувала державою й вирішувала долі мільйонів, розв’язувала війни й не шкодував ні людей, ні міст, тепер — утікач, що ховається від реального світу та проводить дні у віртуальних світах. Влада колишнього диктатора тепер обмежена віртуальним середовищем і зникає після натискання кнопки “вийти з гри”.
Intel розпочала підвищення цін на свої процесори. Це зростання торкнулося не лише останніх моделей, а й більш ранніх чипів, які досі користуються попитом серед збирачів ПК. Підвищення цін розповсюдилося на процесори різних поколінь — Alder Lake (12-е покоління і це вже не вперше), Raptor Lake (13-е) та Raptor Lake Refresh (14-е). За даними галузевих джерел, у США подорожчання становить близько 10%, тоді як на міжнародних ринках — аж до 20%.
За даними південнокорейського порталу Danawa, у період з кінця вересня до середини жовтня ціни на популярні моделі суттєво зросли. Так, Core i3-14100F подорожчав на 15%, Core i5-14600KF — на 13%, Core i5-12400F — на 11%, а Core i5-14400F — на 6%. Це особливо відчутно для користувачів, які планували оновити свій ПК без великих витрат, адже саме ці моделі зазвичай вважають оптимальними за співвідношенням ціни й продуктивності.
Подібна тенденція спостерігається і в Японії. Як повідомляє видання GAZ:Log, процесори Core i3-14100 і Core i3-14100F подорожчали на 10% і 2,6% відповідно. У середині лінійки ціни на Core i5-14400 та Core i5-14400F зросли на 20% і 11%. Навіть старші моделі — Core i7 і Core i9 — хоч і не зазнали такого значного подорожчання, усе ж подорожчали приблизно на 5%.
Аналітики вважають, що таке рішення Intel пов’язане з особливостями виробництва. Нові Arrow Lake (Core Ultra 200S), які вже доступні на ринку, не надто активно купують через високі ціни й посередню продуктивність. Хоча компанія активно просуває цю лінійку як “ШІ-процесори”, для багатьох користувачів цей аргумент виявився недостатнім, щоб оновлювати свій комп’ютер.
Зростання цін на старіші процесори може допомогти Intel збільшити прибутковість, адже виробництво Alder Lake і Raptor Lake відбувається на зрілому техпроцесі Intel 7, який уже повністю оптимізований і працює на повну потужність. На відміну від цього, Arrow Lake частково виробляють на зовнішніх фабриках TSMC, що обмежує можливості маневру з цінами. Тож замість здешевлення нових чипів компанія вирішила підняти ціни на процесори власного виробництва, контроль за якими повністю перебуває у її руках.
Підвищення цін не охоплює всю лінійку — воно стосується окремих ключових моделей середнього класу, таких як Core i5-14400 та Core i3-14100F, які забезпечують Intel найбільші обсяги продажів. Саме ці процесори є найпопулярнішими серед користувачів і збирачів ПК, тому навіть незначне підвищення вартості може відчутно вплинути на ринок.
Хоча Intel і продовжує просувати нове покоління Arrow Lake, попит на старіші серії залишається стабільним. З огляду на це, підвищення цін виглядає спробою компанії збалансувати прибутки та компенсувати не надто успішний старт нової лінійки. Для користувачів це означає, що придбати процесор середнього класу Intel за привабливою ціною стає дедалі складніше, а конкуренція з AMD може знову посилитися.
Адаптації відеоігор уже давно перестали бути подією, але коли Netflix оголосив про “Splinter Cell: Перед лицем смерті” у повітрі з’явився той самий відчутний нерв очікування. Бо це не просто чергова адаптація відеогри, а спроба повернути легенду, яка свого часу задала планку всьому жанру. Серія Splinter Cell — не про стрілянину й вибухи, а про тишу, контроль і холодну ефективність. І саме тому цікаво було побачити, чи зможе анімаційна адаптація передати цю напругу, де будь-який рух може стати останнім.
Плюси:
атмосфера класичного шпигунського трилеру з напругою, яку відчуваєш фізично; якісна озвучка, зокрема Ліва Шрайбера; якісна анімація та продумана робота зі світлом і тінями; вдале музичне оформлення, яке підсилює кожен момент; сценарій, що балансує між екшеном і драмою
Мінуси:
нерівний темп, особливо ближче до середини сезону; поверхневе розкриття другорядних персонажів; деякі сюжетні ходи виглядають надто звичними; короткий формат епізодів не дає повністю розкрити історію
6.5/10
Оцінка ITC.ua
“Splinter Cell: Перед лицем смерті” / Tom Clancy’s Splinter Cell: Deathwatch
Жанр шпигунська драма Шоуранер Дерек Колстад У ролях Лів Шрайбер, Кірбі Гауелл-Батист та ін. Прем’єра 14 жовтня 2025 року, Netflix
Сюжет “Splinter Cell: Перед лицем смерті” занурює у світ, де колишній оперативник “Третього ешелону” Сем Фішер намагається триматися якомога далі від минулого, але минуле, як це зазвичай буває, не відпускає. Коли молода агентка МакКенна потрапляє в халепу, він повертається у гру, розуміючи, що цього разу ворог набагато ближче, ніж здається.
Перші хвилини серіалу не залишають простору для сумнівів: тут не буде довгих вступів чи пояснень. Глядача просто кидають у вир шпигунських ігор, де немає часу розбиратись, хто кому агент і навіщо все це потрібно. І, можливо, саме це найвдаліше рішення авторів. Світ Сема Фішера завжди будувався на невідомості, на тому, що ти сам повинен збирати пазл із розрізнених шматків. І Netflix зміг передати цей відчутний хаос, який водночас є продуманим і холодним.
Сем Фішер тут уже не молодий боєць, не герой з обкладинки, а людина, яку світ давно списав. Його голос, поданий чудовим Лівом Шрайбером, звучить із тією втомою, яку не зіграєш — лише проживеш. У ньому немає пафосу, тільки гірке прийняття того, що життя стало серією завдань без мети. І ця людяність працює набагато сильніше, ніж будь-який екшен.
І саме в цьому полягає сила проєкту. Тут не намагаються видати за хвилину сотню вибухів, не женуться за гучними сюжетними поворотами. Замість цього повільне, майже невидиме занурення у світ, де ніхто не є тим, ким здається. Атмосфера густіє поступово, сцени зроблені в темних, приглушених тонах, які не лише створюють настрій, а й підкреслюють головну тему, у темряві не видно не лише ворога, а й самого себе. Іноді здається, що герої більше ховаються від власного минулого, ніж від ворогів.
Для тих, хто знайомий із грою, тут вистачає дрібних деталей: коротких фраз, знайомих позивних, відсилок, які викликають ту саму ностальгію. Але серіал не намагається бути фан-сервісом. Він працює як самостійна історія, зрозуміла навіть тим, хто ніколи не чув про Third Echelon чи про окуляри нічного бачення. Це історія про людину, яка втратила сенс, але все одно йде до кінця просто тому, що інакше не вміє.
Технічно “Splinter Cell: Перед лицем смерті” виглядає дуже впевнено. Анімація нагадує попередні роботи Netflix за мотивами відеоігор: чітка, детальна, із розумінням, де потрібно показати рух, а де краще залишити кадр нерухомим. У моменти напруги вона працює на максимум. Короткі світлові спалахи, тіні, фрагменти відображень у вікнах. Усе це створює ефект живої гри. Музика доповнює цей ефект, не надто нав’язлива, але завжди доречна.
Окремо варто відзначити те, як серіал працює з ритмом. У першій половині сезону темп стриманий, продуманий, а ближче до середини з’являється певна розмитість, кілька побічних сюжетів тягнуть на себе увагу, але не дають віддачі. Місцями це відчувається як спроба розширити світ, однак у форматі коротких епізодів така глибина іноді грає проти себе. Проте навіть у цих моментах серіал не розвалюється. Він тримається на харизмі Фішера, на його мовчазному спокої та тому, що відчуваєш за ним історію, навіть якщо її не показують повністю.
І яким би був голлівудський продукт, якби бодай раз не згадав про рашку. Це трохи тригерить, вибиває з колії перегляду, бо, здавалося б, можна було обійтись і без цього. Але, хвала богам, тут їх не ідеалізують, не намагаються зробити з них щось цікаве, просто згадують у контексті торгових схем і глобальних конфліктів. Пролунало і пішло далі. Без моралізаторства, без надриву, і на тому дякуємо.
“Splinter Cell: Перед лицем смерті” — не гучний блокбастер і не спроба перекрити, наприклад, успіх Arcane. Це спокійний, зібраний і часом навіть камерний серіал, який дивиться не на технології чи видовищність, а на людину всередині системи. На того, хто знає, що його місія, можливо, давно закінчилась, але все одно йде вперед, бо по-іншому не може. Це серіал про втому, про старіння й про відповідальність, яку не можна скинути, навіть коли вже пізно щось змінювати.
Висновок:
“Splinter Cell: Перед лицем смерті” залишає по собі відчуття міцного, хоч і не революційного продукту. Тут є атмосфера, драйв, цікаві ідеї, але водночас і певна втома жанру. Та попри знайомість історії, вона тримає завдяки темним відтінкам, хорошому темпу і головному герою, який не лише стріляє, а й думає, страждає, помиляється. Такі історії завжди працюють, бо ми дивимось не заради місій, а заради людини всередині костюма.
І хоч анімаційна стилістика не додає глибини, як у “Аркейн”, вона виконує своє завдання — занурити у світ шпигунських змов без надмірної фальші. Це той випадок, коли Netflix робить адаптацію не для того, щоб здивувати, а щоб нагадати: ігрові легенди можуть цілком гідно жити й на екрані.
Компанія Realme готується анонсувати свої флагманські смартфони — GT 8 та GT 8 Pro — вже 21 жовтня в Китаї. Хоча офіційно підтверджено лише кілька деталей, інсайдер Bald Panda опублікував у Weibo більше інформації про ці пристрої. Згідно цього витоку, моделі сильно відрізнятимуться по додатковим модулям камер.
Характеристики Realme GT 8
Дисплей: 6,78″ OLED, роздільна здатність 2K, частота оновлення 144 Гц
Процесор: Snapdragon 8 Supreme (вірогідно, мова про Elite Gen 5)
Камери: основна 50 Мп; ультраширококутна 8 Мп; телефото 50 Мп
