5 грудня на платформі Netflix стала доступна до перегляду дорожня комедійна драма “Джей Келлі”, на знімальному майданчику якої утворився досить незвичний екранний дует в особі Джорджа Клуні та Адама Сендлера. Стрічка стане вже четвертим повнометражним проєктом постановника Ноа Баумбаха на теренах Netflix після “Історії сім’ї Майровіц” (2017), “Шлюбної історії” (2019) та “Білого шуму” (2022). Як проявляють себе дві зірки у кадрі та чи торкає історія, у якій вони існують, пропонуємо дізнатися в рецензії на фільм.
Плюси:
чудові акторські виступи Джорджа Клуні та Адама Сендлера; приємна сентиментальна історія, що здатна викликати щирий відгук; гармонійне поєднання комедійного і драматичного;
Мінуси:
навряд чи історію можна назвати глибокодумною; якщо вам не подобаються простуваті сентиментальні історії, це кіно не для вас;
“Джей Келлі” / Jay Kelly
Жанр дорожнє драмеді
Режисер: Ноа Баумбах
У ролях: Джордж Клуні, Адам Сендлер, Лора Дерн, Біллі Крудап, Стейсі Кіч, Райлі Кіо, Емілі Мортімер, Патрік Вілсон, Ґрета Ґервіґ, Айла Фішер
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2025
Сайт IMDb
Відомий голлівудський актор Джей Келлі щойно відзняв фінальну сцену свого останнього фільму і вже було готувався провести вільний час разом з молодшою донькою Дейзі. Але у дівчини були свої плани стосовно дозвілля перед вступом у виш, і татусь в них явно не входив.
Тим часом Джей дізнається про смерть режисера Пітера Шнайдера, який колись відкрив для молодого початківця двері у велике кіно. На похоронах він зустрічає Тімоті — друга ще з часів акторської школи, чия кар’єра не задалася, тож він став дитячим психологом. У барі старі друзі згадують своє буремне минуле, однак Тімоті щиро зізнається, що Келлі вкрав його життя. Зустріч завершується бійкою, що змушує Джея нарешті сказати “стоп!” та вдумливо озирнутися у минуле.
За останні роки Ноа Баумбах пересвідчився на власному досвіді, як це, коли тебе підносять до небес, що сталося після справді видатної “Шлюбної історії”, а потім різко опускають на землю, як у випадку з провальним “Білим шумом”. У “Джеї Келлі” на допомогу режисеру прийшла Емілі Мортімер, котра писала сценарій разом з Баумбахом та ненадовго засвітилася безпосередньо у кадрі. І на відміну від камерної історії з Адамом Драйвером та Скарлетт Йоганссон, тут постановник дозволяє собі додати масштабу, зокрема у вигляді затишних європейських пейзажів.
Здається, Netflix приберіг усе найкраще на кінець року. Після недавнього “Потягу у снах” стримінговий сервіс презентує ще один фільм, який нехай меншою мірою, але хочеться рекомендувати до перегляду. Так, за своєю змістовністю у Баумбаха та Мортімер вийшло доволі просто, якщо не сказати, що банально. Але щодо емоційного наповнення тут повний порядок.
Якщо очевидна сентиментальність на екрані здатна на вас подіяти — задоволення від перегляду гарантоване.
Мабуть, неможливо зняти погане кіно, коли в головних ролях у тебе Джордж Клуні та серйозний Адам Сендлер. Останній, попри звичку до безглуздих кривлянь, давно зарекомендував себе як чудовий драматичний актор (чого вартують тільки “Неограновані коштовності” братів Сефді). Тут Сендлер знову проявляє свій хист, видаючи доречно стриманий, але проникливий перфоманс.
На місце ж Клуні на початках планувався Бред Пітт, але через зайнятість у “F1: Фільм” він не зміг долучитися до проєкту. Натомість його колега і партнер по знімальному майданчику “Друзів Оушена” та торішніх “Самотніх вовків” виблискує своєю фірмовою харизмою, і цього в принципі вистачає, щоб повірити у персонажа.
Герой Клуні чомусь ополчився на чизкейки. Він не цурається взяти білет на звичайний поїзд, на якому подорожує Європою його донька. Зірку чекає не тільки знайомство з пересічними пасажирами, але й мандрівка закутками свого минулого. Джей Келлі нарешті отримує нагоду озирнутися та переосмислити якісь важливі речі, відрефлексувати. Наприклад, збагнути те, чому він настільки самотній — виявляється, на екрані актор був батьком куди кращим, ніж в реальному житті. Промовистою виглядає сцена, де Келлі зустрічає свого колегу Бена Олкока, котрий знаходиться поряд з рідними навіть на кінофестивалі в далекій Тоскані.
В якийсь момент доходиш висновку, що Клуні грає самого себе, а це, як з’ясовується, найскладніше. Не кажучи про неможливість спокійно з’явитися десь в громадському місці. Таким чином перед нами постає метакоментар про ціну слави, труднощі, з якими стикається творча особистість, старіння та невтішні наслідки фактору, коли уся увага світу прикута до тебе. Яка ймовірність, що за таких обставин людина здатна почути тих, хто знаходиться поряд? Чи то буде менеджер, чи публіцистка, а чи й власна дитина, яка почувається покинутою.
Тим часом у відданого менеджера Джея Рона є своє життя, і він багато чим жертвує заради клієнта. Та і не тільки він. Але чи готовий усвідомити це той, хто купається в променях слави? Сендлерівський Рон — відвертий привід для співчуття. Цей безмежно втомлений чоловік намагається втримати життя Джея на плаву, поки його власне йде на дно. Сендлер напрочуд гармонійний у ролі, і в такому амплуа на нього дивитися куди приємніше, ніж у пересічній нетфліксівській маячні на кшталт “Щасливчик Гілмор 2”.
Стрічка Баумбаха доволі поверхнева, але здатна зачепити — особливо це відчувається, коли справа доходить до почестей на Тосканському кінофестивалі. Це буде фінал подорожі. І саме тут будуть дані відповіді на головні питання.
Ретроспективою промайнуть перед нами знайомі багатьом кадри. Так, годинник невпинно цокає, помилок минулого не виправити, а тих, хто з якихось причин не поряд, вже не повернути. Та в цей момент принаймні можна переконатися в тому, хто тобі був вірним другом протягом багатьох років. І що твої старання не були марними. А якщо пощастить, то і знайти справжнього себе: хтозна, може тобі дійсно подобається той бісовий чизкейк.
