Epic Games Store додає систему подарунків своїм друзям, що нагадує давню функцію Steam.
Як пише EGS, платформа нарешті дозволила дарувати не тільки ігри, а й видання, доповнення та всілякі ігрові набори. Поза системою залишаються безплатні проєкти (що цілком логічно), передзамовлення, підписки та внутрішньоігрова валюта. Щоб надіслати подарунок, достатньо мати гроші на власному рахунку та додати людину в друзі в Epic Games.
Дарувати гру в Epic максимально просто. Треба зайти на сторінку гри, натиснути “Подарунок”, знайти друга в розділі “Кому?”, додати коротке повідомлення і перейти до оплати. За бажанням можна запланувати день, коли надійде подарунок, наприклад, у день народження або просто на вихідних.
Після покупки гра не зʼявляється автоматично в бібліотеці друга. Йому дають 14 днів, щоб прийняти або відхилити подарунок. Якщо отримувач вже володіє грою, гроші просто повернуться відправнику. Те саме станеться, якщо друг відмовиться від подарунка. Платформа відшкодує повну суму.
Головна сторінка сайту Techcrunh на цей час виглядає так (як і багато інших)
Масштабний збій в Cloudflare зупинив або частково ускладнив роботу сотень сайтів — зокрема ChatGPT, X, Spotify та порталів новинних видань, на кшталт Videocardz чи The Register. Цікаво, що з ладу тимчасово вийшов навіть Downdetector, який зазвичай використовується для відстеження збоїв в інтернеті.
Останні звіти Downdetector
Компанія заявила, що їй відомо про проблему, яка “вплинула на кількох клієнтів”, і ініціювала розслідування. У пізнішій заяві Cloudflare стверджувалось, що зафіксовано “незвичний сплеск трафіку” до одного з сервісів компанії.
“Це призвело до помилок у роботі деякого трафіку, що проходив через мережу Cloudflare. Ми ще не знаємо причини сплеску, але докладаємо всіх зусиль, щоб переконатися, що весь трафік обслуговується без помилок”.
Оновлення статусу системи від Cloudflare
Cloudflare — це американська компанія, що надає мережеві послуги для покращення безпеки та продуктивності вебсайтів. Вона діє як посередник між відвідувачами та сервером вебсайту, пропонуючи такі послуги, як захист від DDoS-атак, оптимізацію завантаження сторінок (за допомогою мережі доставки контенту, або CDN) та безпеку в Інтернеті.
Новина оновлюватиметься з надходженням додаткової інформації.
BenQ представила в Європі професійний 4K-проектор BR9708, орієнтований на використання в тематичних парках, квест-кімнатах, симуляторах та інших іммерсивних просторах. Пристрій дебютував на виставці IAAPA Expo 2025 і позиціонується як доступне рішення з кінематографічною якістю зображення.
Що відомо
BR9708 створений спеціально для темних приміщень і гіперреалістичних атракціонів, де важлива точність передачі кольору і висока контрастність. Він призначений замінити застарілі лампові моделі з низькою контрастністю, які все ще часто використовуються в системах проекційного маппінга і симуляторах.
Основні особливості BenQ BR9708:
роздільна здатність: 4K UHD — 8,3 млн пікселів;
кольоровий охоплення: 100% DCI-P3;
контрастність: 1200:1 — глибокі чорні без фільтрів і складного калібрування;
яскравість: до 2600 ANSI люмен (лазерне джерело світла);
калібровка: заводське 7-точкове налаштування з Delta E < 2 — для точного збігу кольорів між декількома проекторами;
підтримка мультиекранних інсталяцій: автоматичне налаштування кольору, гамми і вирівнювання.
BenQ BR9708 має змінний об’єктив, який легко встановлюється.
Зображення проектується в форматі 16:9, а контрастність в динамічному режимі досягає 3 000 000:1.
Baseus розширила лінійку настільних зарядних станцій і представила серію Nomos II — два нових хаби, орієнтованих на зручну роботу з безліччю пристроїв.
Що відомо
Моделі Nomos NH21 6-in-1 і Nomos NH21 5-in-1 пропонують потужність до 245 Вт і 160 Вт відповідно, а також ряд продуманих функцій для зручної організації робочого простору.
Основні особливості Nomos II моделі NH21 6-in-1:
потужність: до 245 Вт;
два висувні USB-C кабелі довжиною 0,8 м з тканинною опліткою;
два додаткові порти USB-C, один USB-A;
магнітна бездротова зарядка Qi2;
підтримка зарядки до шести пристроїв одночасно.
Основні особливості Nomos II моделі NH21 5-in-1:
потужність: до 160 Вт;
один висувний USB-C кабель;
по одному порту USB-C і USB-A;
Qi2-площадка для бездротової зарядки;
підтримка зарядки до п’яти пристроїв.
Механізм втягування кабелів розрахований на 35 000+ циклів, що робить станції довговічними та практичними. Протокол Qi2 забезпечує швидку і стабільну бездротову зарядку, включаючи підтримку магнітного кріплення.
Обидві станції підтримують популярні протоколи швидкої зарядки — PD3.1, PPS, QC, SCP і сумісні з iPhone, iPad, MacBook, смартфонами Samsung Galaxy, портативними консолями Switch, дронами DJI, камерами GoPro та багатьма іншими популярними гаджетами. Вартість молодшої моделі становить $120, модель Nomos II 6-in-1 поки не з’явилася на сайті виробника.
Деякі власники перших Apple AirPods Max почали отримувати тривожний сигнал — навушники блимають тричі жовтим індикатором і не під’єднуються до пристрою. Звичайне перезавантаження не допомагає, і багато хто вже думає, що гаджет “помер”. Насправді це означає апаратну помилку, але кілька способів усе ж дають шанс повернути навушники до життя хоча б тимчасово.
Колись акустична техніка працювала десятиліттями. Добрий підсилювач чи дротові навушники могли служити сім’ї більше, ніж автомобіль одному власнику. Зараз ситуація інша. Багато аудіопристроїв перетворились на звичайні ґаджети з обмеженим ресурсом, залежні від прошивок і акумуляторів. А батареї у бездротових моделей неминуче старіють, і люди дедалі частіше міняють навушники через кілька років, коли на ринку з’являються нові моделі.
AirPods Max стають прикладом цієї тенденції. Власники повідомляють про “три жовті миготіння”, які означають апаратну помилку. Декому вдається оживити пристрій простим очищенням контактів. Але інші знаходять значно дивніше рішення — покласти навушники у морозильну камеру.
Журналіст CNET Джефф Карлсон спробував саме цей варіант. Він залишив Apple AirPods Max у морозилці трохи більше як година — удвічі довше, ніж радять у мережі. Коли дістав навушники, витягнув їх із затверділого футляра, надів на голову й почув знайомий звук успішного Bluetooth-з’єднання. Єдиний дискомфорт — холодні амбушури й необхідність швидко витерти конденсат. Але навушники знову працювали як слід. Нагадаємо, раніше у навушниках Apple AirPods Max у разі тривалого носіння виникала проблема з утворенням конденсату, який може пошкодити електроніку.
Apple AirPods Max відновлюється в морозилці / cnet
На Reddit висунули пояснення цього феномену. Користувач MuesliCrunch припускає, що з часом у тонких дротах, які передають живлення, з’являються мікротріщини. Особливо після сотень або тисяч обертів чашок — вони повертаються на 90 градусів, щоб лежати пласко у футлярі. Коли дріт тріскається, з’єднання починає пропадати. Морозильна камера змушує ізоляцію навколо дротів стискатися, і мікротріщина тимчасово “змикається”.
У мережі також радять інструкції для очищення контактів — це може допомогти у простіших випадках.
Обидва способи не дають гарантії тривалого результату, але якщо AirPods Max поводяться так, ніби вже остаточно зламалися, спробувати ці лайфхаки точно варто. Навіть кілька місяців додаткового життя — краще, ніж негайно купувати нові навушники.
Ситуація з AirPods Max показує, що навіть дорогі та преміальні гаджети залишаються вразливими до банальних фізичних проблем. Користувачам важливо знати прості способи відновлення, а виробникам — задуматися над довговічністю таких рішень, особливо у сегменті, де очікування якості традиційно високі. Хоча виробникам не дуже вигідно створювати довговічні пристрої, які можна буде передати у спадок у робочому стані.
Японська інді-студія ConnectedShadowGames зробить титри своєї майбутньої гри Twilight Moonflower, здається, розміром з окрему гру — туди додали майже 65 000 людей.
Twilight Moonflower — це гра жахів у японському стилі для одного-чотирьох гравців, дія якої відбувається у випадково згенерованих житлових районах. Реліз заплановано на найближчі кілька місяців, і зараз студія активно готує фінальні титри. З підготовки одного з останніх пунктів розпочалася кумедна історія.
Розробник написав у X (Twitter), що майбутню гру створюють лише кілька людей і титри виглядають дуже скромно. Спершу він попросив поставити лайк будь-кого, щоб пізніше додати користувачів до титрів. Планувалося принаймні 100 імен, але ініціатива в гарному сенсі вийшла з-під контролю.
“Дякуємо всім 64 901 учаснику! Ми люди слова. Ми клянемося, що кожен із вас потрапить до фінальних титрів”, — додає розробник.
Тепер інді-студія зіткнулася з викликом: як розмістити таку величезну кількість імен, щоб їх було видно, але титри не перетворилися на дивний 5-годинний тизер “Месників”? Схоже, ми дізнаємося лише після релізу.
Примітно, що такий підхід забезпечив Twilight Moonflower незаплановану рекламу. Можливо, ті майже 65 тисяч користувачів взагалі раніше не чули про інді-горор, але їх привабила ідея стати частиною гри. Раніше цього року подібний метод використав автор Dragon’s Chronicles: The Dark Demon King and the Sword of the North Star, пише Automaton notes. Там розробник зібрав понад 200 000 лайків для титрів.
Частина титрів до Dragon’s Chronicles: The Dark Demon King and the Sword of the North Star
Нагадаємо, що нещодавно японські геймери сміялися з іншого цікавого випадку — могли зіграти в “Підземелля лайна”. Італійський розробник неправильно переклав назву своєї гри, тож вона несподівано стала популярною в іншій частині світу.
На початку тижня Apple анонсувала незвичайний і, на перший погляд, дивний аксесуар iPhone Pocket, який позиціонувався як невелика сумочка/чохол, у якій зручно переносити iPhone.
Новинка від Apple та Issey Miyake виглядає стильно, але багато хто посміявся над нею, називаючи “носком для iPhone” і щиро не розуміли, хто це купить за $149 (коротка сумочка) і $229 (довга).
Що відомо
Як виявилося, Apple знала, що робить і коли 14 листопада стартували продажі iPhone Pocket — незвичайний чохол розкупили за один день!
Apple одразу заявила, що товар буде випущено обмеженим тиражем, але судячи з ажіотажу, існує ймовірність, що компанія випустить ще одну партію, тим більше що сторінка iPhone Pocket в офіційному магазині Apple не видалена.
З 13 листопада в кіно розпочалися покази антиутопічного бойовика “Людина, що біжить” — другої екранізації однойменного роману Стівена Кінга, на час виходу книжки ще Річарда Бахмана, після культового фільму 1987 року з Арнольдом Шварценеггером. В огляді нижче розповімо, як до новітнього прочитання кінгівської класики поставився Залізний Арні, сам Кінг, а також, якщо після таких авторитетних думок вам буде ще цікаво, висловимо кілька власних міркувань щодо того, чи варто звертати увагу на новинку.
Плюси:
достатня кількість захопливого екшену; дуже пристойне з технічного боку кіно; з Ґлена Пауелла вийшов доладний герой;
Мінуси:
намагання Едгара Райта всидіти на кількох стільцях — і духу першоджерела відповідати, і свій фірмовий стиль задіяти, і попсовим фіналом всім догодити; відповідно, фінал тут найслабша ланка;
7.5/10
Оцінка ITC.ua
“Людина, що біжить”/ The Running Man
Жанр антиутопічний бойовик Режисер Едгар Райт У ролях Ґлен Пауелл, Джош Бролін, Кеті О’Браян, Деніел Езра, Лі Пейс, Карл Ґлусман, Джеймі Ловсон, Майкл Сера, Емілія Джонс, Вільям Мейсі, Колман Домінго Прем’єра кінотеатри Рік випуску 2025 Сайт IMDb, офіційний сайт
США, недалеке майбутнє. Звісно, похмуре, безвихідне і злиденне. Але не для всіх. Поки такі хлопці, як Бен Річардс гарують на заводі за копійки, щоб у підсумку звідти з тріском вилетіти, такі хлопці, як Ден Кілліан розкошують та влаштовують пишні і криваві реаліті-шоу на потіху публіці. І коли в Річардса немає іншого вибору, окрім як податися на участь в одному з таких, щоб заробити на ліки для хворої доньки, Кілліан вбачає у цьому запальному і непоступливому персонажі можливість підняти рейтинги до небес.
Таким чином відчайдух опиняється на імпровізованій арені “Людини, що біжить” — жорстокому реаліті, де троє “щасливчиків” мусять протриматися протягом 30 днів, поки на них полює не тільки загін крутих мисливців, а й випадкові перехожі, охочі до винагороди. Якщо гравцю вдасться не сконати, він отримає приз у розмірі мільйона нових доларів, у яких є дещо спільне з наклейками з жуйок, що колекціонували дітлахи 90-х. Отже, час для шоу, крихітко.
Цього року Стівен Кінг явно в тренді. Екранізації його творів рясніють, як гриби після доброго дощу — у зв’язку з цим ми навіть не полінувалися скласти ТОП 10 кіноадаптацій “короля жахів”. Причому “Людина, що біжить” став вже другою кінгівською антиутопією цієї осені на великих екранах — ще свіжа в пам’яті “Довга хода”, яка прокатувалася в кінотеатрах буквально у вересні.
Щодо сприйняття самого Кінга, котрий, як відомо, усіма фібрами письменницької душі зненавидів версію зі Шварценеггером, то стрічку Едгара Райта він схарактеризував “фантастичною” та “Міцним горішком” нашого часу”.
А на реакцію Залізного Арні можна подивитися в цьому короткому ролику від прокатника:
За другу спробу перенести невтішні пригоди Бена Річардса на екран відповідальний британець Едгар Райт. Це той, хто подарував світу такі нетлінки, як “Зомбі на ім’я Шон” (2004), “Скотт Пілігрим проти всіх” (2010) та “На драйві” (2017). Варто визнати, що його версія значно ближча до тексту першоджерела, ніж те, що майже 40 років тому запропонував глядачам Пол Майкл Глейзер.
Райту вдалося добре передати занепадницьку атмосферу дистопічних США, підкріплену потужною пропагандистською машиною зі створення контенту. Американське суспільство розділене на багатих і бідних, але поза соціальною прірвою однаково ведеться на філігранно виконані дипфейки і маніпулятивну брехню. І поки воно вкладає свою енергію в телевізійні розваги, кровожерливим корпораціям нічого не загрожуватиме. А диктатура процвітатиме.
Біганина Бена Річардса наочно покаже, що ще лишилися ті небайдужі, хто готовий дати відсіч Системі. І що він може стати тим гнітом, котрий спричинить пожежу революції.
Автори прогнозовано намагаються наситити дійство актуальною сатирою щодо бездумної потреби у споживанні розважального контенту з домішками інфосміття з одного боку, і намаганні цим контентом забезпечити, першочергово заради контролю, з іншого. Райт ніби хоче всидіти на двох, а то й на трьох стільцях, балансуючи на межі песимізму оригіналу, свого хуліганського стилю та необхідності догодити роботодавцю. А ним є, на хвилинку, потужний мейджор, який не цурається виділяти Тому Крузу сотні мільйонів доларів, щоб той міг похизуватися у кадрі своїми фірмовими спринтами або вмінням тамувати подих на 6 хвилин.
Можливо, саме через це суть фільму не надто складніша, ніж рублені фрази Залізного Арні в кіношному оригіналі. І зводиться вона здебільшого до м’ясистого, справді захопливого і часом винахідливого екшену. З цим складником у творіння Райта повний порядок.
Так, тут ми не побачимо добродіїв з суто супергеройськими сценічними псевдонімами на кшталт Кульова Блискавка чи Капітан Свобода, персонажа Subzero або власну версію Шкіряного обличчя. І взагалі, місцеві мисливці абсолютно безликі на відміну від колоритних персонажів попередника. Але рятівною силою тяжіння цієї історії виявляється Ґлен Пауелл. В чомусь Кінг та й був правий: пауеллівський Річардс — дійсно важка мішень, міцності якій позаздрив би і Ван Дамм. Але це не машина. Це вразливий чоловік. Знесилений, поранений, голодний. Той, хто біжить по лезу. Хто ближчий до книжкового Річардса. І кому нам легше співпереживати.
Якщо у цьому фільмі і є приводи для відчутних розчарувань, то найбільший з них — надто різка і контрастна, немов холодний душ, кінцівка. Бог із ним, що вона максимально далека від того, що пропонував Кінг — ретельної точності від Райта ніхто не вимагав. Але вона катастрофічно вибивається з загального оповідання і здається нелогічною.
Коли Стівен Кінг розписував 2025 рік з позиції майбутнього, його таксофони та відеокасети у реальному 2025-му здаються безнадійними анахронізмами. Як писав Пітер Бредшоу в The Guardian: “В світі, де існує ШІ, здатний зобразити будь-що, просто немає потреби відправляти на шоу реальну людину”. Хоча от Шварценеггер на доларах — гарна витівка.
Та як би не змінювався наш світ в технологічному плані, і кого б ми не друкували на красивих банкнотах, а низькі прояви людської природи воістину незмінні. Втім, попри важливість думки, вона все одно губиться, адже спостерігати під смачний попкорн за страждальницькими поневіряннями Бена Річардса чомусь куди цікавіше.
Висновок:
“Людину, що біжить” можна віднести нехай не до топових, але до вдалих екранізацій Стівена Кінга так точно.
У жовтні інсайдер і журналіст Bloomberg Марк Гурман (Mark Gurman) повідомив, що в Apple плануються глобальні кадрові зміни, в рамках яких Тім Кук (Tim Cook) залишить посаду генерального директора компанії.
Офіційно ці дані не підтверджені, але ще одне авторитетне видання заговорило про відхід Тіма Кука.
Що відомо
Редакція Financial Times повідомила, що Apple прискорила процес підготовки передачі керівництва компанією і Кук може залишити свою посаду вже наступного року.
Щодо нового глави Apple, то співрозмовники FT підтвердили інформацію Bloomberg про те, що найімовірнішим кандидатом є Джон Тернус (John Ternus) — віцепрезидент Apple з розробки апаратного забезпечення. Але остаточного рішення ще не прийнято і компанія знаходиться у пошуку додаткових претендентів.
Окремо згадується, що прискорення зміни керівника Apple не пов’язане з бізнес-показниками компанії, оскільки цей процес давно заплановано і не проводиться в екстреному режимі.
Нагадаємо, 1 листопада Тіму Куку виповнилося 65 років і в більшості компаній рівня Apple такий вік вважається оптимальним для переходу на менш відповідальну посаду. Тож, Кук, наприклад, може зайняти посаду голови ради директорів, як це свого часу зробили Джефф Безос, Ларрі Еллісон і Білл Гейтс.
З 12 листопада в кінотеатрах стартували покази трилера про пограбування “Ілюзія обману 3” — як неважко здогадатися, третього фільму в рамках серії про команду вправних ілюзіоністів, які примудряються і захопливим шоу розважити, і неймовірне пограбування провернути. До своїх ролей повертається увесь основний акторський склад, і навіть поважний ветеран Морган Фрімен не погребував ще раз вдягнути епатажний піджак. Яким же вийшов третій збір манірних послідовників друзів Оушена — пропонуємо дізнатися в огляді.
Плюси:
ефектні фокуси досі присутні; стара гвардія знову в ділі; візуально приємне легковажне кіно з чудовими локаціями — від мальовничих площ Антверпена до розкішної сучасної архітектури Абу-Дабі; в оповіді знайшлося місце для гумору;
Мінуси:
ледачий сценарій зі слабенькою кінцівкою; місцевий конфлікт поколінь не вражає; переходи між тонально протилежними сценами здаються зарізкими; відсутність яскравих перфомансів, попри зірковість акторського складу;
6/10
Оцінка ITC.ua
“Ілюзія обману 3”/ Now You See Me: Now You Don’t
Жанр трилер про пограбування Режисер Рубен Флейшер У ролях Джессі Айзенберг, Вуді Гаррельсон, Айла Фішер, Дейв Франко, Морган Фрімен, Ліззі Каплан, Аріана Грінблат, Джастіс Сміт, Розамунд Пайк, Марк Руффало Прем’єра кінотеатри Рік випуску 2025 Сайт IMDb
Стара гвардія знову в ділі. Ілюзіоністи-робінгуди Деніел Атлас, Меррітт Маккінні, Генлі Рівз та Джек Вайлдер, з подачі таємної організації “Око”, возз’єднуються заради благої цілі — викрасти страшенно дорогий діамант “Серце” у страшенно шкідливої тітки Вероніки Вандерберг.
Залізна пані керує заснованою її батьком компанією з продажу дорогоцінних камінців, і уся ця діяльність спрямована на банальне відмивання злочинних грошей. Та цього разу Вершникам доведеться об’єднати зусилля зі своїми молодими послідовниками, готовими не тільки довести профпридатність, а й те, що в їхньому рукаві також припасено кілька козирів.
Вже у перші 15 хвилин маємо дві сцени з виступами перед захопленою аудиторією, що промовисто характеризує загальну концепцію “Ілюзії обману”. При ввідних даних ігрового кіно, підкріплених більш ніж пристойним акторським складом, вона передбачає і досвід перегляду справжнісінького шоу, при цьому використовуючи можливості кіно заради ефектних трюків. Як показує практика, пересічним глядачам такий простий, але дієвий підхід подобається куди більше, ніж снобістським критикам — підтвердженням цих слів служать і відповідні рейтинги, і касові збори двох попередніх фільмів, які загалом сягнули майже $700 млн.
В “Ілюзії обману 3” творці не стали вигадувати велосипед, і їх можна зрозуміти — навіщо ламати те, що й так справно працює. Критики критиками, а підкорювати бокс-офіс треба. При фактично тих самих продюсерах у третьому фільмі зовсім інші сценаристи та новий для серії режисер Рубен Флейшер, котрий прийняв естафету у Луї Летер’є та Джона Чу. Але працюють вони за усталеною формулою.
Флейшер — явно не геній, проте старанний кінороб, який навіть з такого слабенького і вторинного матеріалу, як перший “Веном” (2018) примудрився зліпити більш-менш придатне для перегляду і врожайне в прокаті кіно. Особливо з точки зору порівнянь з тим, що запропонує багатостраждальний кіновсесвіт від Sony надалі. А його кіноадаптація Uncharted зразка 2022 року, нагадаємо, потрапила в нашу добірку найкращих екранізацій відеоігор, хоча й там був далеко не шедевр.
Зараз же у Флейшера були на руках власні козирі у вигляді спрацьованості з зірками франшизи Джессі Айзенбергом та Вуді Гаррельсоном, з якими постановник зустрічався на знімальному майданчику свого повнометражного дебюту “Вітаємо у Зомбіленді” (2009) та його сиквелі. Для повного щастя, мабуть, не вистачає Емми Стоун, але остання якраз зосередилася, скажімо так, на цікавішому кінематографі, ніж веселі невибагливі розваги, якою і є герой нашого огляду (ще свіжа у пам’яті “Буґонія” Йоргоса Лантімоса — стрічка, що дійсно варта уваги).
Творці “Ілюзії обману 3” грамотно витримують паузу, не розкриваючи усіх карт, тобто усіх знайомих облич одразу. Однак це досі те саме кіно, де відбуваються ефектні переодягання на ходу, де від ворогів відбиваються колодою карт чи бородатим трюком з TikTok і де, зрештою, розкішні декорації для виступу встановлюються воістину незримими силами. За допомогою магії монтажу в героїв нізвідки може взятися особистий літак, коштом недалекоглядності антагоністки — вони апріорі будуть позбавлені безвихідних пасток.
Підкріплюються екранні, нехай ефектні, але все-таки нісенітниці напівжартівливим змаганням поколінь. Одні готові довести, що ще є порох в порохівницях, інші — що кращі часи поважних динозаврів лишилися в далекому минулому. Є у цих по-підлітковому запальних сутичках певне очарування, але рятівним воно не стає.
Проблема в тому, що конкуренція з дітьми, яким на час виходу першої частини було від 6 до 17 років (“це віскі старше за тебе” — зауважує дід у виконанні Моргана Фрімена), надто легковажна, щоб перейматися через її результат. Про очевидність вибору сторони для старожилів франшизи по цей бік екрана годі й казати.
Плюс автори дозволяють собі надто різкі за настроєм переходи: ось ми тішимося грайливістю та безтурботністю низки фокусів-покусів, як буквально через 5 хвилин з якогось дива маємо співчувати загибелі когось з персонажів. А ще через 10 — регочемо з влаштованого у кадрі маскараду.
Окремий вид творчої безпорадності, це, звісно, фінальний твіст. Добре, якщо комусь вдасться його не передбачити. І ще краще, якщо кульмінаційна, даруйте, драматургія здатна викликати хоч якийсь відгук. Розамунд Пайк давно довела свою спроможність чудово зображати бездушних дамочок, причому у кіно куди більш талановитому — згадуємо, звісно, “Загублену” (2014) Фінчера або “Аферистку” (2021) на лихий кінець. Але навіть це її вміння не нівелює слабку кінцівку.
Якщо ви належите до тих глядачів, хто вважає себе шанувальником серії, немає причин пропускати і цю частину. Щобільше, тут можна отримати яке-не-яке задоволення. Це щодо шоу. А от стосовно власне кіно, де разом з білими кроликами з капелюха хочеться бачити живих людей, дива не сталося.
Висновок:
Якщо вам сподобалися попередні дві частини, є сенс дати фільму шанс. В іншому випадку обов’язковим перегляд точно не назвеш.
