На цей час технологію Starlink Direct to Cell, яка дозволяє підключатись до супутникового зв’язку просто зі смартфона, випробували понад 5 млн українців, абонентів оператора “Київстар”.
За даними SpaceX, технологію під’єднали 16 млн людей по світу загалом, тож фактично кожен третій — з України. До того ж наша країна стала першою в Європі, яка запустила пілот Starlink Direct to Cell.
Як працює технологія?
Direct to Cell дозволяє смартфонам напряму підключатись до супутників Starlink, забезпечуючи зв’язок у місцях, де відсутнє наземне покриття від мобільних операторів. На відміну від традиційних терміналів для цього не потрібно додаткове обладнання, лише смартфон з підтримкою 4G (LTE) і відкритий доступ до неба.
Нові супутники SpaceX оснащені LTE-модулями та власним eNodeB, тому телефон бачить їх як звичайну базову станцію. Супутник приймає сигнал, передає його далі через лазерні канали й відправляє на наземні шлюзи.
Інструкція від Мінцифри
Запуск в Україні та Light Data
Торік “Київстар” запустив послугу для своїх абонентів: початково для Android (з підтримкою 4G/LTE), а згодом на iOS. Відтоді 5 мільйонів абонентів уже під’єдналися до мережі “Kyivstar-SpaceX”, а через супутник було передано понад 7 мільйонів SMS.
В планах: запуск голосового зв’язку та режиму передачі даних через супутниковий зв’язок Light Data, що забезпечить роботу критичних застосунків за відсутності мобільної мережі. У звіті оператор зазначає, що рішення паралельно тестується в агросекторі, геодезії, для гуманітарного розмінування та правоохоронних органів, а минулого тижня “Київстар” і Mastercard успішно протестували роботу POS-терміналів через Starlink Direct to Cell. Фактично, це зробить фінансові операції можливими навіть там, де немає наземної мережі.
Розширення мережі та альтернативі постачальники
Раніше Каан Терзіоглу, генеральний директор компанії Veon, яка володіє “Київстаром”, розповів, що до технології планують долучити 12 млн українців вже на кінець 2026 року. Паралельно планується інтеграція сервісу Starlink у мережу Beeline, оператора в Казахстані, можливо вже цього місяця, а також запуск в Пакистані, Бангладеш та Узбекистані.
Разом з тим Veon веде переговори з альтернативними постачальниками, зокрема Amazon Project Kuiper, Eutelsat OneWeb та AST SpaceMobile. З останньою днями уклав меморандум Vodafone Україна, аби запустити аналог Direct to Cell для власних абонентів.
Oukitel представила новий захищений ноутбук RG14‑P, створений з максимальним прицілом на автономність — це перша у світі промислова модель з інтегрованою сонячною панеллю та двома акумуляторами.
Що відомо
Ноутбук отримав 14,1” сенсорний Full HD‑дисплей і побудований на базі процесора Intel Core i7‑150U. У конфігурацію входять 16 ГБ оперативної пам’яті LPDDR5 та твердотільний накопичувач на 512 ГБ з можливістю розширення.
Особливу увагу виробник приділив автономності: в кришку вбудована сонячна панель потужністю 10 Вт, здатна підзаряджати пристрій навіть при розсіяному освітленні. В середині встановлений акумулятор на 3000 мА⋅год, а ззовні — знімний модуль на 5200 мА⋅год, який підтримує гарячу заміну. Загальна енергоємність досягає 95 Вт⋅год, а зарядка здійснюється через адаптер потужністю 65 Вт.
Корпус RG14‑P відповідає стандартам IP68 та IP69K, витримує удари, вібрації, вплив води та пилу, а також короткочасне занурення у воду. Для відеозв’язку передбачена знімна камера на 8 Мп на магнітному кріпленні. Серед додаткових аксесуарів — опціональний кемпінговий ліхтар.
Пристрій працює під управлінням Windows 11 і позиціонується як професійний інструмент для військових, геологів, рятувальних служб, будівельників, інженерів і всіх, кому потрібен надійний ноутбук з тривалою автономністю далеко від електромережі. Вартість Oukitel RG14‑P поки не розкрита, але виробник обіцяє оголосити ціну ближче до старту продажів.
У понеділок, 9 березня, приблизно о 10:00 ранку користувачі почали помічати, що застосунок “Ощадбанку” не відкривається. Банк пояснив ситуацію тим, що система безпеки зафіксувала ознаки можливої DDoS-атаки, тому фахівці вирішили тимчасово вимкнути сервери та перевірити всі системи.
Через це електронні сервіси банку тимчасово не працюють, а мобільний застосунок “Ощад” не завантажується. У банку кажуть, що така реакція — стандартна процедура захисту. Коли система помічає підозрілий трафік, вона блокує доступ до серверів, щоб не допустити збоїв або витоку даних.
Повідомлення про помилку в застосунку “Ощад”
У повідомленні банку зазначили, що повноцінна роботи відновиться протягом кількох годин:
“Протягом найближчої години всі електронні послуги мають бути відновлені в повному обсязі. Перепрошуємо за незручності. Працюємо заради вашої безпеки”.
Поки технічні фахівці перевіряють системи, клієнтам залишається лише трохи зачекати, поки банк поверне роботу онлайн-сервісів у нормальний режим. Раніше DDoS-атаки також зазнав monobank.
Водночас “Ощадбанк” останніми днями опинився в центрі ще однієї гучної історії. У ніч на 6 березня влада Угорщина затримала два автомобілі інкасаторської служби банку та сімох громадян України, які працювали в бригаді інкасації. Вони перевозили валюту та банківські метали між Райффайзен Банк Австрія та Ощадбанком.
У транспорті було $40 млн, 35 млн євро та 9 кг золота. Податкова та митна служба Угорщини заявила, що підозрює українців у відмиванні грошей.
Водночас у Міністерстві закордонних справ України та Національному банку України наголосили, що перевезення здійснювали з дотриманням міжнародного права, правил ЄС і двосторонніх угод, а всі документи на валюту та золото були в порядку.
Згодом угорська сторона депортувала українців додому, але гроші й золото поки не повернула. Україна вже звернулася до ЄС та США через цей інцидент. Сибіга також заявив, що ситуацію розглядають як можливу російську провокацію. Після цього МЗС України порадило громадянам утриматися від поїздок до Угорщини або транзиту через цю країну, а Національний банк України рекомендував банкам, які перевозять цінності між країнами, переглянути маршрути транспортування.
Кліматична криза відбувається швидше, а темпи нагрівання планети майже подвоїлися. Дослідники виявили різке зростання приблизно до 0,35°C за десятиліття після виключення природних коливань, таких як Ель-Ніньйо.
Дослідження встановило, що глобальне потепління прискорилося з стабільного темпу менш ніж 0,2°C за десятиліття у період 1970-2015 років до приблизно 0,35°C за десятиліття протягом останніх 10 років. Цей темп вищий, ніж науковці спостерігали з моменту початку систематичного вимірювання температури Землі у 1880 році
“Якщо темп потепління останніх 10 років продовжиться, це призведе до довгострокового перевищення межі у 1,5°C (2,7°F), встановленої Паризькою угодою, ще до 2030 року”, — сказав Стефан Рамсторф, науковець Потсдамського інституту досліджень кліматичних впливів і співавтор дослідження.
Екстремальна спека останніх років була посилена природними коливаннями. Дослідники застосували метод шумозаглушення, щоб відфільтрувати оцінений вплив неантропогенних факторів у п’яти основних наборах даних, які науковці використовують для вимірювання температури Землі. У кожному з них вони виявили прискорення глобального потепління, яке стало помітним у 2013 або 2014 році.
“Зараз існує досить широка — хоча й не цілком універсальна — згода щодо того, що в останні роки спостерігається помітне прискорення потепління. Проте залишається незрозумілим, яка частина додаткового потепління за останнє десятиліття є наслідком примусового кліматичного впливу, а яка — результатом природної мінливості”, — говорить Зеке Хаусфазер, кліматолог з Berkeley Earth.
Покрив вуглецевого забруднення, що огортає Землю, нагрів планету приблизно на 1,4°C з доіндустріальних рівнів, що посилилося нещодавнім зменшенням охолоджувальних сульфатних забруднень, які раніше забезпечували тимчасове полегшення. Дослідження, співавтором якого є Хаусфазер, також показало, що кліматична криза прискорилася, хоча темп був дещо нижчим — 0,27°C за десятиліття.
“У будь-якому разі, це є значним збільшенням темпу потепління. Це повинно викликати занепокоєння, оскільки світ стрімко наближається до перевищення межі у 1,5°C пізніше цього десятиліття”, — сказав Хаусфазер.
Дослідники зазначили, що прискорення знаходиться в межах кліматичних моделей. На основі температур з одного з проаналізованих наборів даних, наданого сервісом Copernicus ЄС, світ перевищить поріг довгострокового потепління у 1,5°C вже цього року, якщо темп потепління не сповільниться. Аналіз інших чотирьох наборів даних показав перевищення у 2028 або 2029 році. Клоді Больє, кліматолог з Каліфорнійського університету в Санта-Крузі, сказала, що результати свідчать: вікно можливостей обмежити потепління навіть до 2°C вище доіндустріальних рівнів “значно звузиться”, якщо швидке потепління збережеться.
“Важливе застереження, однак, полягає в тому, що прискорення може виявитися тимчасовим”, — заявила Больє, яка публікувала дослідження на цю тему, але не брала участі у новому дослідженні.
“Наступне сповільнення було інтерпретовано як доказ паузи у глобальному потеплінні. Подальший моніторинг протягом кількох наступних років буде необхідним, щоб визначити, чи є прискорений темп потепління, виявлений у цьому дослідженні, тривалим зрушенням, чи тимчасовим явищем природної мінливості”, — сказала вона.
Кліматологи підозрюють, що глобального потепління на 1,5–2°C може бути достатньо, щоб спровокувати майже апокаліптичні “точки неповернення”, які розгортатимуться протягом десятиліть і століть, а ймовірність катастрофи зростатиме при вищих рівнях потепління. Вони більш впевнені щодо короткострокових наслідків кліматичної кризи, таких як посилення спеки та збільшення кількості опадів під час штормів. Останні три роки були найспекотнішим трирічним періодом за всю історію спостережень, підтвердила Всесвітня метеорологічна організація у січні.
“Швидкість, з якою Земля продовжує нагріватися, зрештою залежить від того, як швидко ми скоротимо глобальні викиди CO2 від викопного палива до нуля”, — зауважив Рамсторф.
Науковці продовжують фіксувати рекордні рівні забруднення, що спричиняє потепління планети, водночас висловлюючи побоювання, що природні системи поглинання CO2 — які видаляють вуглекислий газ з атмосфери — можуть почати виходити з ладу.
З 5 березня в кіно стартували покази готичного романтичного фільму “Наречена!”, натхненного “Нареченою Франкенштейна” Джеймса Вейла (1935) з Класичної серії жахів від Universal. Якого монстра зшили кінороби цього разу, чи може навпаки, видали щось прекрасне, розбираємось в огляді.
Плюси:
приголомшливий акторський виступ Джессі Баклі; Бейл, як завжди, теж молодець; з технічного боку кіно виконане на високому рівні;
Мінуси:
жанрова і тональна мішанина; за нею губиться сама історія, яку теж кидає з одного боку в інший; фемінізм поданий дуже прямолінійно і недбало;
5/10
Оцінка ITC.ua
“Наречена!”/ The Bride!
Жанр готичний романтичний фільм Режисерка Меґґі Джилленгол У ролях Крістіан Бейл, Джессі Баклі, Пітер Сарсґаард, Аннет Беннінг, Пенелопа Крус, Джейк Джилленгол, Джуліанна Гаф, Джон Магаро, Джинні Берлін, Лінда Емонд, Златко Бурич Прем’єра кінотеатри Рік випуску 2026 Сайт IMDb
У Чикаго часів Великої депресії, конкретно у 1936 році, дівчина Іда, знаходячись під містичним впливом померлої Мері Шеллі (не питайте), дозволяє собі неприпустиму поведінку серед місцевих гангстерів та кримінального боса Люпіно. Ця історія закінчується для неї погано — смертельним падінням зі сходів, ефектно зафільмованим у слоумо.
Тим часом відчайдушний Монстр Франкенштейна, або просто Френк, звертається до докторки Корнелії Евфроніус з благаннями оживити йому супутницю — нещасний потерпає від самотності більше століття. Як і личить всім божевільним вченим, вона погоджується. Викопавши на цвинтарі могилку, та посвіжіше, герої розпочинати процедуру оживлення, яку точно не схвалить Укренерго. Очевидно, ви вже здогадалися, що повертати з того світу вони взялися ту саму Іду. Так перед глядачем, а разом з ним і ошелешеним Френком постане Наречена.
Якщо ви дивилися “Наречену Франкенштейна” 1935 року, то знаєте, що титульній героїні у виконанні Ельзи Ланчестер там дісталися якісь жалюгідні крихти екранного часу. Працюючи над новітньою версією, Меґґі Джилленгол вирішила виправити прикру історичну несправедливість — це дійсно історія про Наречену, здобрена бунтарським феміністським духом.
Власне, про породженого генієм Мері Шеллі Монстра говоримо вдруге за останнє півріччя — звісно, мова йде про нетфліксівську кіноадаптацію від Ґільєрмо Дель Торо. Сказати, що підходи досвідченого мексиканського спеціаліста з темних казок та молодої режисерки до спадку письменниці різняться кардинальним чином — це нічого не сказати. Тож і їхні фільми, відповідно, існують у абсолютно різних площинах.
Якщо Дель Торо відносився до оригінального твору з максимальною шаною, ледь не здуваючи пилинки з кожної сторінки, то Меґґі Джилленгол, навпаки, намагається усіх переконати, що за інших обставин істинний magnum opus чекав Шеллі попереду. І був би він явно профіміністським. Так, тут у нас саме той фільм, де безтолкові мужики не помічають тебе, навіть якщо ти Пенелопа Крус. А то й роблять щось ще більш жахливе.
Наскільки така затія, май місце вона в реальному житті, претендувала б на статус невмирущої класики, судити не беремось, але якби на папері фігурувала така сама змістова кашиця, як у фільмі Джилленгол, нічого б доброго з того не вийшло.
“Наречена” примудряється вибісити вже у перші 5 хвилин. Як і вищезгадана Ельза Ланчестер, Джессі Баклі відпрацьовує на двох фронтах, граючи і привид англійської романістки (особа з неприємних, відверто кажучи), і дівчину легкої поведінки серед чиказьких кримінальних елементів. Остання швидко трансформується у повсталу з мертвих бунтарку з виразною кляксою на обличчі та чорним язиком, і чому вона має бути (мова, звісно ж, не про зовнішність) симпатична глядачу — рішуче незрозуміло.
Джессі Баклі при цьому грає пречудово — акторка стала ледь не єдиною світлою плямою у цьому сценарному мороку. Вона отримала номінацію на “Оскар” за свою роль у “Гамнеті”, котрий зараз крутять буквально у сусідній залі кінотеатру, але і тутешня її робота заслуговує найвищих оцінок.
У стрічці неможливо не помітити алюзії на класику. Зокрема, голлівудські мюзикли золотої доби 30-40-х років (на цій ниві тоді особливо відзначилася MGM); недарма у кадрі лунає ім’я Джинджер Роджерс, а брат режисерки, Джейк Джилленгол, зображає когось дуже схожого на Фреда Астера. Внаслідок цього і сама “Наречена” стає напівмюзиклом, однак не сказати, що це йде на користь.
Також у кадрі фігурує абсолютно марна, але парадоксально необхідна у задумі такого штибу сюжетна лінія детективів, що ганяються за новоспеченими Бонні і Клайдом (один з них — чоловік постановниці Пітер Сарсґаард). На додаток “Наречена” сильно скидається на провальний сиквел “Джокера” (“це Леді Гага, чи хто?” — пролунало від однієї глядачки, що спізнилася на сеанс), від тих же Warner Bros. — компанія явно наступає на ті самі граблі.
Крістіан Бейл не з’являвся на екранах понад три роки, з часів “Блідо-блакитного ока” (2022), мабуть, через те, що відтоді твердо вирішив, що готичний вайб має бути обов’язковим елементом кіно. На противагу скаженому перфомансу Баклі він видає досить стриманий виступ, хоча його звичні маніпуляції з вагою знову помітні неозброєним оком.
Фільм Джилленгол, що став лише другою режисерською та сценарною повнометражкою в її кар’єрі після драми “Втрачена донька” (2021), становить чистий, нестримний хаос, спостерігати за яким протягом двох годин — завдання з зірочкою. Тут намішані різні жанри (комедія, мелодрама, мюзикл, кримінальний трилер, дрібка наукової фантастики), омажі голлівудській класиці, різнорідні елементи, але за ними губиться історія двох самотностей, що сама наче позбавлена стрижню. Воістину пані Меґґі зшила ще того кінематографічного монстра.
Анонсований смартфон Vivo Y37+, орієнтований на користувачів, яким важливі автономність, надійність і практичність, але без переплат. Новинка отримала акумулятор підвищеного ємності, захист корпусу від пилу та бризок, а також швидку зарядку — рідкісне поєднання для бюджетного сегмента.
Що відомо
Головною особливістю Vivo Y37+ став акумулятор на 6000 мА·г, розрахований до п’яти років експлуатації без помітної деградації. Смартфон підтримує зарядку 44 Вт, що дозволяє швидко відновлювати заряд навіть при такій ємності батареї.
Пристрій оснащено 6,74” IPS-дисплеєм з частотою оновлення 90 Гц і піковою яскравістю 1000 ніт. За продуктивність відповідає чипсет MediaTek Dimensity 6300, який забезпечує енергоефективну роботу і стабільну продуктивність у повсякденних завданнях. Смартфон пропонується в єдиній конфігурації з 8 ГБ оперативної пам’яті і сховищем на 256 ГБ.
У новинки скромний набір камер — основний сенсор отримав роздільну здатність 13 Мп, фронталка — 5 Мп. Смартфон підтримує запис відео у 1080p.
З приємних бонусів — NFC, ІЧ-порт і захист IP64, а також 5-зірковий сертифікат SGS, що підтверджує стійкість до падінь.
Vivo Y37+ вже надійшов у продаж у Китаї за $230 (у перерахунку з юанів). Міжнародний реліз поки не підтверджено.
Студія Big Bad Wolf опублікувала системні вимоги хорору Cthulhu: The Cosmic Abyss, який повинен сподобатися цінителям оповідань Говарда Ф. Лавкрафта.
Що відомо
Інформація від розробників не може не порадувати геймерів, оскільки виявилося, що для занурення в глибини Тихого океану до зустрічі з невідомими монстрами не знадобиться потужний ПК — достатньо 16 ГБ на жорсткому диску та відеокарти такої ж древньої, як і Ктулху — GTX 1060.
Події Cthulhu: The Cosmic Abyss розгортаються у недалекому майбутньому — 2053 році. Геймерам доведеться зануритися в глибини Тихого океану на пошуки зниклих шахтарів і в ролі агента Ноа разом з ІІ-помічником Кі з’ясувати, що відбувається на глибоководній станції. Експедиція відразу ж іде не за планом, вісім членів команди гине, а протагоніст залишається один на один із жахливими монстрами глибин.
Гравцям доведеться розв’язувати головоломки, шукати докази, досліджувати затоплене місто Р’льєх, шукати підказки в закритих чи напіввідкритих локаціях і робити вибір, який вплине не тільки на світ гри, але й на персонажів. І, звичайно ж, протистояти стародавньому страхіттю Ктулху.
Коли чекати
Реліз Cthulhu: The Cosmic Abyss відбудеться 16 квітня на ПК, PlayStation 5 та Xbox Series. Попередні замовлення вже відкриті.
Всі охочі можуть придбати і R’lyeh Edition — розширений набір контенту, в який увійде бонусне завдання, а також цифрові артбук, саундтрек та ексклюзивний сценарій для настільної гри.
6 березня на платформі Netflix прем’єрувався науково-фантастичний бойовик “Машина війни” (не плутати з однойменною сатирою з Бредом Піттом 2017 року, що також вийшла на Netflix), де головну роль виконав Алан Рітчсон. Що пропонує це кіно з невигадливою назвою, котра чудово пасувала б якому-небудь мокбастеру аля псевдо “Термінатор”, розповідаємо в рецензії нижче.
Плюси:
достатньо екшену, щоб глядач не сумував; простота у всьому йде цьому фільму на користь; Алан Рітчсон добре себе проявляє як герой бойовика;
Мінуси:
усі без виключення другорядні персонажі майже позбавлені характерів та існують суто для функціональних потреб простенького сценарію; вторинність та загальна невибагливість; до реалістичності певних сцен виникає багато питань;
6.5/10
Оцінка ITC.ua
“Машина війни”/ War Machine
Жанр науково-фантастичний бойовик Режисер Патрік Г’юз У ролях Алан Рітчсон, Денніс Квейд, Стефан Джеймс, Джай Кортні, Есай Моралес, Кейнан Лонсдейл, Деніел Веббер, Джейк Раян Прем’єра Netflix Рік випуску 2026 Сайт IMDb
Після трагічної загибелі молодшого брата в Афганістані безіменний герой у виконанні Рітчсона (пропоную називати його не 81-й, як у фільмі, а, скажімо, Джек Річер), також армієць, вирішує виконати мрію полеглого родича та вступити у лави рейнджерів США. Військова муштра, влаштована суворими дядьками Деннісом Квейдом та Есаєм Моралесом, для бувалого солдата не стала чимось неприємно несподіваним.
А от що було справжнім сюрпризом для усіх, то це вторгнення роботів-прибульців, принаймні з одним з них загону Річера довелося зіштовхнутися якраз у розпал вирішального екзамену. Але як протистояти потужному ворогу, маючи в арсеналі холості набої, та ще й будучи заскоченими зненацька?
Режисер та сценарист “Машини війни” Патрік Г’юз далеко не новачок у жанрі бойовика — його попередніми роботами були “Нестримні 3” (2014), “Тілоохоронець кілера” та його сиквел (2017, 2020), а також “Людина з Торонто” (2022), що вийшов на тому ж Netflix. Але в тих невибагливих одноденках до основного напрямку неодмінно додавалося легковажне “комедійний” (якість тієї комедії — тема для окремих розмов). І якщо третє пришестя заслужених голлівудських пенсіонерів на чолі зі Сталлоне чимось комедійним не позиціювалося, то згадайте хоча б персонажа Антоніо Бандераса.
Щодо “Машини війни”, то це звір дещо іншого штибу — вже на початку героя спіткає трагедія, тож Алану Рітчсону протягом усього фільму доводиться зображати важкий тягар драматичного минулого та щосили випромінювати смуток у багатозначному погляді. Актор тримається у кадрі досить впевнено, інша справа, що драма у Г’юза несе суто декоративний характер, тобто існує для того, щоб у підсумку красиво закрити сюжетну арку. Для цього творцям вистачило звести активність одного з персонажів до обтяжливої безпорадності.
Але давайте будемо відвертими, цього разу, як і зазвичай, включення Netflix обумовлене не глибокими драматичними колізіями, а старим добрим бажанням розваги, зокрема в контексті саме бойовика, і тут стрічці точно є що запропонувати.
Г’юз та його співавтор, дебютант на сценарній ниві у повнометражному кіно Джеймс Бефорт, вирішили не перевинаходити велосипед та зробили ставку на святу простоту та перевірені формули. Такий підхід цілком має право на життя і навіть підкупає. Це стрічка з розряду тих, де, спускаючись зі скелі, промовляють фразу “обов’язково зустрінемося внизу”, і ти точно розумієш, що ніхто там вже не зустрінеться.
Отже, беремо сюжетний каркас “Хижака”. Розбавляємо мілітаристським пафосом десь із фільмів Майкла Бея, або тих самих блокбастерів про інопланетне вторгнення родом з 2010-х, таких як “Битва за Лос-Анджелес” (2011) чи “Морський бій” (2012). Забиваємо на реалістичність показаного та харизму персонажів, зате насипаємо динамічного екшену, щоб не доводилося сумувати. Приправляємо приреченістю бовванців, щоб за них хотілося вболівати, та вищезгаданою дрібкою драми. Вуаля, розвага на вечір п’ятниці готова.
“Машина війни” доводить, що від сучасного стримінгового мейнстриму не вимагається чогось заобрійного — достатньо просто зробити нормально, нехай навіть працюючи над такими простими і вторинними задумами, як тут. Власне, щодо вторинності, автори не гребують нахабно цупити у класики — замість Шварценеггера на авансцені блищить інша груда м’язів Алан Рітчсон; замість Яутжа — модифікована версія культового ЕD-209; а фінал змушує мимовільно згадати про “Чужих” (1986) Джеймса Кемерона.
За великого бажання можна ще пригадати “Псів-воїнів” (2002) Ніла Маршалла, де загін військових починав з тренувальної місії, а у підсумку все також обернулося у відчайдушну боротьбу за виживання, щоправда, з вервольфами, а не роботами. Однак на тлі скромного британського жахастика “Машина війни” виглядає натурально блокбастером. Причому таким, що так само не цурається кривавості.
Загалом жалкувати про перегляд не доводиться — це дурненький, нормальний, в міру захопливий та динамічний НФ бойовичок на раз для вечірнього дозвілля. У розв’язці, щоправда, нам товсто натякають, що місцева заруба була лише пілотним епізодом до чогось більш масштабного, і цей фінт з одного боку інтригує, а з іншого — дає привід для засмучення через те, що усе найцікавіше, якщо воно таки відбудеться, приберегли на потім.
Ну і розставмо всі крапки над і: ви ж здогадалися, що “Машина війни” — це не про вороже налаштовану бляшанку, а про незламного Річера-Рітчсона, що в кращих традиціях Залізного Арні дає гідну відсіч непроханому інопланетному гостю.
Висновок:
Не більше і не менше — нормальний бадьорий бойовик.
Видавець Capcom оголосив нову дату виходу свого довгоочікуваного науково-фантастичного пригодницького проєкту Pragmata. Під час презентації Capcom Spotlight компанія повідомила, що гра вийде 17 квітня, тобто на тиждень раніше, ніж планувалося раніше. До цього реліз був запланований на 24 квітня, про що повідомили під час The Game Awards 2025 у грудні.
Сюжет Pragmata
Pragmata — це науково-фантастична пригодницька гра з антиутопічною атмосферою, дія якої розгортається на Місяці — на дослідницькій станції, яка замовкла після невідомого інциденту. Мова йде про покинуту базу корпорації Delphi, яка експериментувала з новим матеріалом для 3D-друку — від мікросхем до будівель. Але тепер усередині — тільки ШІ та його бойові роботи, з якими доводиться битися головним героям.
За сюжетом, Х’ю — учасник слідчої групи, тому він краще за інших розуміє, що відбувається навколо. Однак після місячного землетрусу він опиняється у складній ситуації. Його рятує андроїд Діана, і відтоді вони об’єднують зусилля, щоб досягти спільної мети — повернутися на Землю. У процесі проходження поступово розкриваються їхні характери: Вільямс постає доброзичливим і часом саркастичним, тоді як Діана залишається загадковою, але водночас проявляє щиру допитливість.
Бойова система у Pragmata не дозволяє просто розстрілювати ворогів. Спочатку потрібно зламати їхню броню — інакше постріли не завдадуть жодної шкоди. Для цього під час сутичок запускається своєрідна мінігра. Щоб зламати систему противника, потрібно на сітці 5×5 з’єднати два зелені вузли, проходячи через якомога більше синіх. Усе це відбувається в режимі реального часу, поки ворог невпинно наближається, що створює доволі напружені моменти.
Ситуація ускладнюється, коли на полі бою з’являється одразу кілька супротивників. Тоді доводиться швидко вирішувати, чию систему зламати першою, щоб не дозволити ворогам скоординувати атаку й затиснути гравця. Після успішного зламу броня відкривається, і Х’ю може атакувати противників у режимі стрільби від третьої особи. Втім, залишається питання: як виглядатимуть бої, коли на героя навалиться ціла хвиля ворогів.
У новому трейлері розробники показали раніше невідомі локації та нові фрагменти геймплею. Також з’явилися додаткові деталі внутрішніх зон Shelter — місячної бази, яка виступає ключовим місцем подій у грі.
Проєкт має довгу історію розробки. Capcom вперше представила Pragmata ще у 2020 році, тоді планувалося, що реліз відбудеться у 2022 році. Пізніше дату перенесли на 2023 рік, після чого компанія майже не повідомляла новин про гру. Лише торік розробники знову згадали про проєкт і оголосили нову дату виходу — 24 квітня 2026 рік.
Будь-який любитель хорошого звуку рано чи пізно стикається з дилемою. Йому треба або платити великі гроші за серйозні аудіофільські навушники, або миритися з компромісами в бюджетніших моделях. Японський бренд Final запропонував своє рішення у вигляді Final Audio DX3000CL — закритих повнорозмірних навушниках для затятих меломанів та аудіофілів з відносно адекватною ціною. Чи дійсно вони варті уваги та чи все вийшло як треба читайте в цьому огляді.
Final Audio DX3000CL
Плюси:
аскетичний дизайн; деталізований реалістичний звук; відкрита звукова сцена в закритому форматі; висока чутливість 96 дБ; сумісність із портативними ЦАПами тощо; реальна ремонтопридатність; незвична діафрагма з паперово-вуглецевого композиту
Final DX3000CL постачаються в аскетичній білій картонній коробці, а всередині знаходиться ще простіший бокс.
Всередині знаходимо:
самі навушники;
знімний кабель 2 м із міді OFC та роз’ємом 4.4 мм Pentaconn;
адаптер з 4.4 мм на 6.3 мм;
інструкцію користувача.
Зверну увагу, що адаптера з 4.4 мм на 3.5 мм у комплекті немає. Це означає, що підключити навушники до смартфона або звичайного аудіоплеєра без додаткових аксесуарів не вийде. Напевно, таким чином виробник чітко дає зрозуміти, що ця модель призначена для серйозного домашнього або студійного використання з різними (портативними і не дуже) звуковими картами, підсилювачами тощо.
Дизайн та ергономіка Final Audio DX3000CL
Final Audio DX3000CL виглядають дуже стримано та аскетично. Маємо вугільно-чорний корпус із полімеру, армованого скловолокном та вкритий фірмовим покриттям SHIBO із дрібнозернистою текстурою під шкіру. Така поверхня справді добре опирається відбиткам пальців та дрібним подряпинам, а от сліди від вух та загальні сліди користування нікуди не дінуться. При цьому навушники виглядають акуратно навіть після тривалого використання.
Заявлено, що наявний скловолоконний армований полімер обрано не випадково, адже цей матеріал значно краще пригнічує механічні вібрації за стандартний ABS-пластик. А це серйозно і безпосередньо впливає на акустичні характеристики навушників.
Final Audio DX3000CL — закриті повнорозмірні навушники. Виробник також відмовився від клею на користь різних гвинтів та кріплень. Тобто жодна деталь навушників не приклеєна, а значить їх можна відносно легко розібрати та замінити будь-який компонент від драйвера до внутрішньої проводки.
Новинка отримала сталеве оголів’я, що рівномірно розподіляє немалу вагу навушників у 410 грамів. Правда, голові від цього не сильно легше, тому орієнтуйтеся на декілька годин прослуховування музики і не більше. Далі вже починає нити шия. Принаймні так було в мене. Тобто в цих навушниках не посидиш цілий день.
Final Audio DX3000CL мають амбушури завтовшки 30 мм із піни з ефектом пам’яті. Вони повністю охоплюють вуха і дають стабільну пасивну ізоляцію, іноді не гіршу ніж режим в ANC в деяких інших навушниках. Аудіопристрій взагалі не хитається на голові, але при цьому не тисне болісно. Також треба пам’ятати про екошкіру амбушурів, тому в теплу пору року ваші вуха, скоріше за все, будуть в них пітніти.
Новинка також не отримала складного механізму та й чашки не складаються, то це суто домашній варіант прослуховування музики.
Особливості та звук Final Audio DX3000CL
Final DX3000CL мають 40-міліметровий динамічний драйвер із гібридною діафрагмою. В ньому є японський папір Washi та вуглецеве волокно. Також тут незвичка конструкція підвісу, що позитивно впливає на діафрагму дозволяє діафрагмі рухатися лінійно, без механічного опору гофрованих країв.
Перед драйвером встановлено такий собі Spider-web Diffuser із геометрією павутини. Кажуть, що він не просто захищає діафрагму, а робить високі частоти гладкими та комфортними для прослуховування без класичних електронних фільтрів.
Головною проблемою закритих навушників часто є внутрішній тиск і відбиття звукових хвиль, що створюють відчуття “замкнутого простору”, тобто кажуть, що “звук як з бочки”. Виробник каже, що розв’язав цю проблему за допомогою технології Rear Diffuser Array Structure.
Кажуть, що система внутрішніх ребер-дифузорів спроєктована так, щоб повністю усунути паралельні поверхні всередині чаш. Тобто відбиті хвилі розсіюються замість того, щоб накопичуватися у вигляді стоячих хвиль, а це значить, що глухого звуку немає.
Результат дії цієї технології реально відчувається на слух, адже Final Audio DX3000CL мають дійсно незвично широку та глибоку звукову сцену як для закритих навушників. Тобто ви чудово чуєте усі інструменти, їх чітко та реалістично чутно і ви ніби знаходитеся серед музикантів. Ніби сидите на стулі посеред них і слухаєте як вони грають вам.
Загальний характер звучання Final Audio DX3000CL можна описати як нейтральний із характером. Низькі частоти тут помірні, але при цьому дуже сильно відчуваються. Тобто у баса є об’єм та вага, він контрольований і глибокий, але водночас він не забиває нижню середину.
Середні частоти, без перебільшення, є найсильнішою стороною цих навушників, адже вокал подається живо, ніби співають буквально біля тебе. Якщо ви слухаєте джаз, класику або камерну музику, то отримаєте справжнє задоволення.
Високі частоти чисті та повітряні. Вони точно не ріжуть вуха, а мають стримане, навіть помірне звучання.
Якщо ви шукаєте навушники, які вражають гучним басом та агресивним звуком, то Final DX3000CL точно не для вас. Але якщо ви хочете почути музику такою, якою вона є насправді, то ця модель саме те, що треба. Правда, це ж відноситься й до будь-яких притомних дротових аудіофільских моделей, де звучання взагалі не таке, яке ми звикли чути від універсальних аудіопристроїв для широкого кола слухачів.
Підключення та сумісність
З опором 37 Ом та чутливістю 96 дБ, Final Audio DX3000CL є значно доступнішими для різних портативних джерел, ніж багато інших аудіофільських моделей. Якщо у вас є нормальний портативний ЦАП, то він цілком здатний їх розкрити, хоча стаціонарний підсилювач дасть ще краще їх розкриття.
Я слухав і тестував ці навушники на ЦАПі із підсилювачем iFi Go bar Kensei. Це серйозна та недешева штука, яка без проблем їх розкрила. Але я певен, що для Final Audio DX3000CL підійдуть і простіші моделі.
Нагадую, що наявний кабель із безкисневої міді OFC довжиною 2 метри закінчується роз’ємом 4.4 мм Pentaconn. У комплекті є адаптер на 6.3 мм для підключення до підсилювачів, а от адаптер на 3.5 мм відсутній, і купувати його доведеться окремо, якщо є потреба.
Звісно, ніяких фірмових програм, застосунків чи утиліт на смартфон, чи ПК такі навушники не мають. Та й вони їм не потрібні, бо користувач налаштовує та контролює звучання самостійно через наявний ЦАП чи підсилювач.
Досвід користування Final Audio DX3000CL
Протягом тестування Final Audio DX3000CL використовувалися в різних сценаріях: прослуховування музики різних жанрів, фонова робота в офісі та перегляд відео.
Аудіофільські навушники типу Final Audio DX3000CL найкраще проявляють себе в джазі, класиці, камерній музиці чи записів, де головним є голос. В цих випадках вони буквально розкривають деталі треків, які на інших, звичайних, моделях просто губляться. Проте й електронна музика з виразним басом теж звучить добре, хоча і без того хорошого басового напору, якого можна очікувати від закритих навушників.
Та й інші різні жанри також можна без проблем слухати і отримувати задоволення. Я прослухав різні альбоми гуртів жанрів metalcore, posthardcore та nu metal і враження тільки позитивні. Проте якщо ви тільки хочете купити собі аудіофільські навушники, тор треба розуміти, що звук в них буде взагалі не такий, який ви звикли чути у звичайних моделей. Він не буде підсилений нічим, він буде звучати як є, а ви ніби будете знаходитися серед музикантів. До такого точно треба буде звикати, бо це кардинально міняє сприйняття буквально кожного треку.
Також в таких моделях вилазять усі помилки при зведенні. Якщо трек звели коряво, то ви це почуєте. Дуже почуєте. А якщо його звели суперкруто, то це також буде вам чутно і задоволення отримаєте ще більше.
Загалом до таких навушників треба звикати десь декілька днів мінімум, але потім ти вже не розумієш, як ти міг слухати музику інакше. А коли вмикаєш звичайні навушники умовного мас-маркету, то розумієш наскільки штучне та витягнуте електронікою в них звучання і наскільки це далеко від реального звучання цих пісень.
Ціни та конкуренти
Final Audio DX3000CL продавалися за ціною 26 999 гривень, але вони то з’являються в магазинах, то зникають, тому за цінником і наявністю треба слідкувати. Це точно серйозна сума, але для Hi-End сегмента просто адекватна.
Конкурентами в цьому сегменті взагалі не багато, але вони є. Наприклад, Focal Azurys (ціна від 22 899 гривень), що мають яскравіший, більш “споживчий” звук із посиленим басом. Також зверніть увагу на Sennheiser HD 660 S2 (ціна від 19 450 гривень). Це вже відкриті навушники з широкою сценою, та гарними відгуками користувачів.
8.1/10
Оцінка ITC.ua
Дизайн, ергономіка
7.5
Дуже аскетичний дизайн, грубі матеріали, велика вага та немаленькі габарити.
Якість збирання, матеріали
9
Якісні матеріали, багато технологій, деталі зібрані без клею, а значить навушники дуже ремонтопридатні.
Ціна
7.5
Як для цього сегменту ціна адекватна, але для усіх інших точно буде дорогою.
Якість звучання
9.5
Чудовий реалістичний деталізований звук. Проте до нього треба звикати.
Комплектація
7.5
Базова комплектація з кабелем та перехідником, але немає ні чохла, ні перехідника на 3,5 мм.
Висновок:
Final Audio DX3000CL — якісні та відносно недорогі, як для аудіофільського сегменту, закрити повнорозмірні навушники з аскетичним дизайном та немаленькою вагою. Попри закриту конструкцію в них широка звукова сцена і купа технологій, які роблять звучання максимально реалістичним. Таке звучання точно не для всіх, до нього треба звикати та мати ЦАП чи підсилювач. Але якщо ви хочете заходити у світ поціновувачів якісного звучання, то ця модель підходить для цього чи не найкраще.
Але якщо ви очікуєте агресивного, драйвового звуку із потужним басом, якщо плануєте брати навушники в дорогу, то краще дивитися в інший бік. Final Audio DX3000CL точно є інструментом для вдумливого слухача, який сяде в крісло і буде неспішно, та відносно недовго слухати музику такою, якою вона є насправді.
