Японський нейробіолог доктор Рюта Кавасіма та Nintendo мали рацію — відеоігри для тренування мозку мають позитивний ефект і уповільнюють старіння.
У межах дослідження спостерігали за 95 людьми старше 65 років протягом 10 тижнів. Учасникам щодня давали інтенсивні розумові вправи по 30 хвилин. Після закінчення 2,5 місяця в учасників збільшився рівень ацетилхоліну — нейромедіатора, який покращує пам’ять, увагу та здатність до навчання, — у середньому на 2,3%.
Число може здатися незначним, але рівень ацетилхоліну зазвичай знижується на 2,5% за десятиліття. Тож враховуючи цей фактор, ефект виглядає напрочуд позитивно. У такий спосіб регулярні “розумові тренування” допомагають компенсувати до десяти років природного старіння мозку. Тому додаємо ще “+1 бал” в скарбничку корисні від ігор — разом з допомогою у боротьбі з депресією та зниженням стресу.
Але дуже важливо зазначити, що дослідження не охоплює всі відеоігри. Основний акцент зроблено на тих, хто розроблені для розвитку когнітивних навичок. Тобто Dota 2, Candy Crush чи пасьянс такого результату не дають. Останні дві гри частина учасників тесту обрала як альтернативу — у цих людей рівень ацетилхоліну не змінився.
Можливо вас з початку тексту турбує питання, а до чого тут доктор Кавасіма? Річ у тім, що цей японський нейробіолог співпрацював із Nintendo під час створення відеоігри Brain Training. Він десятиліттями досліджував вплив подібних вправ на профілактику деменції та загальне здоров’я мозку. Він хотів зробити інструмент, який допомагає людям тримати мозок у тонусі. Щоб пам’ять, увага й мислення працювали краще — навіть з віком. Здається, науковці тепер підтвердили, що ця ідея працює.
Додамо, що перші відеоігри серії Brain Training з’явилися у 2006 році. Вони пропонують щоденні вправи на математику, логічу та запам’ятовування. Тайтл мав численні продовження й навіть версію для Nintendo Switch у 2020 році.
Головний арт Loulan: The Cursed Sand. Джерело: PlayStation
Sony анонсувала гру, яка створюється в рамках ініціативи China Hero Project.
Студія ChillyRoom представила дебютний трейлер динамічної екшен-RPG Loulan: The Cursed Sand, яка тематично трохи нагадує серію Prince of Persia.
Що відомо
Події Loulan: The Cursed Sand розгортаються в місці, яке розробники називають “загадкові землі Далекого Заходу, де проходив Великий Шовковий шлях”.
У центрі уваги перебуватиме проклятий воїн, який воскрес із мертвих, і прагне потрапити в королівство Лоулань (Loulan), щоб знайти свою кохану. Йому доведеться боротися з великою кількістю ворогів, у бою з якими допоможуть магічні здібності, пов’язані з піском.
Протагоніст здатен переключатися між двома образами: у першому він виглядає як оживший скелет і володіє великою фізичною силою, а в другому він постає людиною і його магічні здібності посилюються.
Весь ігровий процес Loulan: The Cursed Sand проходить з виглядом “зверху”, але висока деталізація і велика кількість відмінно поставлених анімацій надають грі кінематографічності та видовищності.
Коли чекати
У Loulan: The Cursed Sand поки немає точної дати релізу. Гра створюється для PC (Steam і EGS) та PS5.
Компанія Ferrari запускає власний блокчейн-токен для закритого аукціону легендарного гоночного авто Ferrari 499P. Він призначений лише для 100 учасників Ferrari Hyperclub — елітного клубу постійних клієнтів, які зможуть торгувати ним між собою.
Проєкт реалізується у партнерстві з італійською фінтех-компанією Conio, що відповідає за технічну інфраструктуру, інтеграцію гаманців і дотримання правил європейського регулювання MiCA. Для членів клубу створять закритий блокчейн-ринок, де токен можна буде продавати, купувати чи використовувати для участі в аукціонах, пов’язаних із колекційними моделями Ferrari.
Ініціатива покликана зміцнити зв’язок із найвірнішими прихильниками Ferrari та водночас відкрити шлях до нової аудиторії — молодих технологічних інвесторів, які заробили капітал на штучному інтелекті та крипторинках. У компанії вважають, що поєднання високих технологій, ексклюзивності та цифрових активів дозволить Ferrari залишатися у центрі інновацій, не змінюючи свого люксового іміджу.
“Йдеться про зміцнення відчуття приналежності серед наших найвідданіших клієнтів”, — сказав Reuters директор з маркетингу та комерції Ferrari Енріко Галльєра.
Гібридна Ferrari 499P, що вперше з 1965 року принесла компанії потрійну перемогу на Ле-Мані, стане головним об’єктом цього експерименту. Перший аукціон відбудеться на початку сезону Чемпіонату світу з перегонів на витривалість 2027 року. Саме там буде виставлено той самий автомобіль, який здобув три поспіль перемоги в Ле-Мані у 2023–2025 роках.
Машину продадуть лише після завершення її гоночної кар’єри, а всі ставки прийматимуться виключно у нових токенах Ferrari 499P. Це стане першим випадком, коли бренд дозволить використовувати власну цифрову валюту як єдиний засіб участі в торгах. Для бренду це не просто аукціон, а тест нової моделі взаємодії з клієнтами, де цифровий актив має реальну вартість — і веде пряму дорогу від криптогаманця до гоночного треку. Нагадуємо, що 9 років тому Ferrari продала з молотка за $7 млн один з найдорожчих суперкарів століття.
Цей крок продовжує криптоорієнтовану стратегію бренду: ще у 2023 році Ferrari почала приймати Bitcoin, Ethereum і USDC як оплату за автомобілі у США, а в 2024-му розширила сервіс на Європу. Тепер компанія переходить до наступного етапу — створення власних цифрових інструментів, які поєднують світ блокчейну з матеріальними символами Ferrari: швидкістю, точністю та престижем.
Офіційно знову нуль днів, коли хтось не запускав Doom в неочікуваних місцях — цього разу класика геймдеву дісталася космосу.
Експеримент провели ісландський програміст Олафур Вааге, який нині живе в Норвегії, разом із колегою Жоржем Лабрешем та командою ESA. Вони запустили шутер на справжньому супутнику Європейського космічного агентства, що виявилося не надто важко.
Як поділився Вааге розповів на саміті Ubuntu 25.10, що основу взяли OPS-SAT — “летючу лабораторію” ESA, створену для тестування нових методів обробки даних у космосі. На борту був встановлений експериментальний комп’ютер, приблизно вдесятеро потужніший за стандартні космічні системи. Саме на ньому Вааге вирішив запустити культову гру 1993 року. Оскільки її вихідний код доступний з 1997-го, гру можна було адаптувати для космічного середовища. Вааге обрав Chocolate Doom 2.3 — версію, сумісну з Ubuntu 18.04 LTS, яку використовував супутник.
“Його можна було зібрати навіть на космічному залізі — двоядерному ARM Cortex-A9, який за земними мірками давно застарів, але для орбіти вважається досить просунутим”, — каже вчений.
Перед поїздкою в космос, тайтл перевірили на земному обладнання і проблем зі збоями не було. Зрештою Doom запрацював безпосередньо на орбіті за кілька днів після Різдва 2023 року.
Хоча експеримент обійшовся без повноцінної ігрової сесії — супутник не має графічного інтерфейсу. Шутер запустили як програмну симуляцію. Замість взаємодії в реальному часі дослідники взяли попередньо записані демо-файли, які автоматично відтворювали ігрові рівні. Завдяки цьому команда фіксувала будь-які збої, спричинені космічним випромінюванням, та оцінювала стабільність обчислень у справжніх умовах космосу.
Щоб надати експерименту космічного шарму, Вааге разом з ESA вирішили використати камеру супутника. Вони взяли орбітальні знімки Землі та зробили фоном небо в Doom — замість звичних марсіанських пейзажів.
“Задум був у тому, щоб перетворити реальний знімок Землі з супутника на ігрове небо — усе це оброблялося програмно в межах суворих обмежень 256 кольорів, які дозволяла графіка Doom”, — додає він.
Після цього польська компанія KP Labs повторила ідею, запустивши Doom на своєму супутнику Intuition-1 — одночасно із гіперспектральним зніманням Землі. А наступний апарат ESA — OPS-SAT VOLT — у 2026 році може стати новим домом для експериментів, але вже з квантовим зв’язком на борту.
В мережі з’явилася інформація про те, що OnePlus готує до випуску новий ігровий смартфон, який може стати найпотужнішим пристроєм бренду.
Він отримає назву OnePlus Turbo і запропонує відмінні характеристики при демократичній ціні.
Що відомо
Індійський портал Smartprix опублікував інсайдерську інформацію, з якої стало відомо, що OnePlus Turbo отримає ще не представлений чипсет Snapdragon 8 Gen 5 (спрощена версія топового Snapdragon 8 Elite Gen 5) і потужний акумулятор на 8000 мА·г.
Смартфон розробляється як окрема лінійка, відмінна від звичних серій OnePlus і Ace. Це буде спеціалізований пристрій для мобільного геймінгу, з пріоритетом на продуктивність, охолодження та автономність. За словами інсайдера, OnePlus Turbo отримає унікальний дизайн з акцентами, характерними для ігрових гаджетів — можливо, з RGB-підсвіткою, активною системою охолодження та ергономікою, заточеною під горизонтальне використання.
За непідтвердженою інформацією, новинка отримає OLED-дисплей діагоналлю близько 6,7″ з роздільною здатністю 1,5K і частотою оновлення 165 Гц.
Очікується, що OnePlus Turbo дебютує в Китаї наприкінці 2025 року, а потім з’явиться і на глобальному ринку. Наразі в Індії проходить тестування смартфону.
Новий фільм “Сірі бджоли” розповідає про двох чоловіків, що залишились у маленькому селі у сірій зоні під час АТО. Вони живуть поруч, хоча давно перестали знаходити спільну мову. Навколо порожнеча, обстріли, відсутність зв’язку з рештою світу. Але навіть у цій сірій зоні життя не зупиняється. Це спокійна, чесна історія про людей, які не тікають і просто намагаються вижити й залишитись людьми. В рецензії нижче розповідаємо про це важливе кіно детальніше.
Плюси:
дуже сильна акторська робота Віктора Жданова і Володимира Ямненка; щира, небанальна режисура, Мойсеєв не тисне на емоції, а довіряє глядачу; візуальна й звукова робота передають відчуття присутності; чесна, людяна історія без прикрас і фальшу; фільм залишає після себе довге “лунаюче” відчуття
Мінуси:
темп може здатися занадто повільним для нетерплячого глядача; іноді надмірна стриманість не дає емоціям розгорітись повною мірою; сюжет майже статичний, не всім сподобається відсутність подієвого розвитку; фільм вимагає концентрації, без настрою йти на нього не варто
8/10
Оцінка ITC.ua
“Сірі бджоли”
Жанр драма Режисер Дмитро Мойсеєв У ролях Віктор Жданов, Володимир Ямненко, та ін. Прем’єра 23 жовтня 2025 року, кінотеатри
Десь на сході України, у селі, яке залишилося в так званій “сірій зоні”, живуть двоє чоловіків. Сергій і Пашка сусіди, що роками не ладнали, але війна зробила їх єдиними мешканцями цього покинутого світу. Один мовчазний і впертий, вважає себе українцем, а інший більш нервовий, схильний до балачок і іронії, представник тієї когорти людей, які полюбляють декілька стільців.
Обох поєднує дивна форма співіснування: не дружба і не ворожнеча, а радше звичка, бо більше нікого навколо просто немає. І саме ця звичка стає для них способом вижити. Вони сперечаються, допомагають, мовчать, і з кожною сценою між ними виростає те, що можна назвати людяністю.
Режисер Дмитро Мойсеєв не робить фільм про війну у звичному сенсі. Він знімає історію про життя, що відбувається поруч із нею. Тут не буде великих сцен боїв чи руїн, лише фоновий гуркіт, ледь чутний, але постійний. Це кіно про людей, які залишилися самі, коли світ довкола вже зламався. Про те, як вони намагаються тримати побут, ніби той побут здатен утримати нормальне життя.
Фільм створений за мотивами роману Андрія Куркова “Сірі бджоли”. Режисер Дмитро Мойсеєв узяв книжку за основу, але суттєво переосмислив матеріал. У кіно залишилася головна ідея та атмосфера твору, проте багато сюжетних ліній і акцентів було змінено, а замість авторського тексту з’явилися довгі паузи, тиша й деталі, що говорять самі за себе.
Віктор Жданов у ролі Сергія дійсно вражаючий. Його герой живе мовчки, але у кожному погляді цілий всесвіт. Це людина, яка не говорить багато, бо вже все бачила. В його очах втома, спокій, відчуженість і глибока любов до землі, на якій він живе. Його руки, що лагодять вулик, мабуть, найчесніше втілення української стійкості, без гасел і гімнів. Володимир Ямненко додає інший вимір: його Пашка емоційний, метушливий, іноді навіть дратівливий. Разом вони створюють не контраст, а баланс — дві сторони однієї реальності.
Фільм неймовірно точний у дрібницях. Як тільки камера зупиняється, ти чуєш навколишній світ: дзижчання бджіл, скрип старих дверей, віддалений гул. Оператор працює з кольором так, що здається, ніби фарби теж виснажились. Усе в цьому світі тьмяне, майже безбарвне, але від того ще більш правдиве. І коли раптом у кадрі з’являється трохи тепла, наприклад, промінь сонця, що проривається крізь туман, ти ловиш себе на тому, що це здається справжнім дивом. Звук тут не супроводжує — він живе. У таких фільмах навіть тиша має ритм, і “Сірі бджоли” цим користуються майстерно.
Темп фільму повільний, і це може здатися викликом. Тут немає різких поворотів, вибухів чи кульмінаційних сцен. Але цей спокій не мінус, а навмисний хід. Глядач має не просто дивитися, а проживати разом із героями. Відчути, як виглядає день, коли нічого не змінюється, але кожна дрібниця як подія. Як болить тиша, як ріже слух порожній простір. І коли у цю рутину врізається небезпека, поява снайпера чи новина ззовні, вона здається ще гострішою. Бо ця напруга не театральна, а справжня, буденна.
Інколи здається, що режисер спеціально випробовує терпіння глядача. Довгі плани, затяжні сцени, паузи без музики, усе це виглядає ризиковано, але працює. Бо саме у цих паузах і народжується емоція. “Сірі бджоли” — фільм, який не пояснює. Він довіряє глядачу. І якщо ти відповіси тим ж, ця історія відкриється по-справжньому.
“Сірі бджоли” фільм не для вечора, коли хочеться відволіктися. Це кіно, яке треба прожити. Воно болить, воно повільне, але чесне. І в цьому, мабуть, його головна цінність. Бо справжня сила не завжди гучна. Інколи вона звучить саме так, тихо, рівно, по-людськи.
На такі фільми треба ходити в кіно. Саме на них. Ми часто скаржимося, що український кінематограф завалений безглуздими комедіями або телевізійними псевдодрамами, що нічого вартісного не знімають. Але проблема не тільки в тих, хто знімає, проблема ще й в тих, хто ходить.
Поки масовий глядач обирає легке і звичне, саме це легке й звичне продовжують знімати. А коли виходить чесне, сильне, добре зроблене кіно — зали порожні. Якщо хочемо, щоб таких стрічок, як “Сірі бджоли”, ставало більше, треба підтримувати їх не лайком, а гривнею. Бо кіно виживає тоді, коли в залі є глядач. І якщо ми хочемо якісного українського кіно, нам самим треба зробити йому касу.
Висновок:
Фінал не дає катарсису і це, мабуть, найчесніше, що може зробити українське кіно сьогодні. Бо немає фіналу, коли війна триває. Є тільки люди, які продовжують жити, лагодити вулики, говорити через паркан і чекати весни. “Сірі бджоли” залишають відчуття тихого болю, але й певного примирення: навіть у сірій зоні життя все одно дзижчить.
Nike представила першу в світі надувну куртку Therma-FIT Air, створену з використанням технології A.I.R. (Adapt. Inflate. Regulate), яка дозволяє регулювати рівень теплоізоляції за допомогою вбудованих повітряних камер.
Що відомо
Виробник спортивного одягу розмістив всередині куртки повітряні камери, які можна заповнювати різним об’ємом повітря, щоб адаптувати куртку під погодні умови. Nike заявляє, що одна куртка Therma-FIT Air може замінити кілька видів одягу, починаючи від легкої вітрівки до утепленої зимової моделі.
Система розроблена на основі досліджень Nike Sport Research Lab і пройшла понад 380 годин польових випробувань.
Поки невідомо, коли куртка з’явиться у продажу і скільки вона коштуватиме, але першими її зможуть випробувати спортсмени збірної США на зимових олімпійських іграх в Мілані у 2026 році.
Після дощу на Tesla Cybertruck проступають дивні літери / Facebook Cybertruck Owners Only
Деякі власники електричного пікапа Tesla Cybertruck вирішили, що їхні машини облили фарбою або розмалювали невидимими чорнилами. Але замість вандалів винним виявився… заводський захисний шар.
Раніше цього року, на тлі активної політичної діяльності Ілона Маска, у США дійсно почастішали випадки вандалізму проти автомобілів Tesla — особливо проти Cybertruck. Тому, коли на кузовах кількох таких пікапів з’явилися дивні написи, які проявлялися лише під дощем, власники вирішили, що це чергова атака недоброзичливців.
“Як видалити гідрохромну фарбу? Хтось розмалював мій Cybertruck. Написи видно лише тоді, коли кузов мокрий”.
На фотографіях дійсно видно загадкові символи, ніби нанесені невидимими чорнилами. Але невдовзі з’ясувалося, що проблема зовсім не у сторонньому втручанні.
Інші власники Tesla підтвердили, що стикаються з тим самим — у різних людей на кузові проявлялися різні комбінації літер, наприклад MPS, BLT або WC, переважно на середній стійці між дверима.
Користувач Крістіан Масіель звернувся до сервісного центру Tesla й опублікував звіт техніка. У документі зазначено:
“Технік перевірив стійку з боку водія та підтвердив наявність стійкого маркування (BVT), яке проявляється, коли поверхня мокра. Джерело — залишки заводської захисної плівки. Проблема виникла через те, що після її зняття на металі залишився тонкий шар слідів”.
У сервісному центрі вирішили повністю замінити елемент кузова, щоб позбутися дефекту. Після заміни написи більше не проявлялися.
Хоча цей випадок не пов’язаний із безпекою, він став черговим епізодом у списку проблем Cybertruck. Від початку виробництва два роки тому Tesla вже оголосила приблизно десяток відкликань та призупинок виробництва пікапів через технічні недоліки. При цьому існує ще більше неофіційних, але масових дефектів, які компанія усуває під час сервісного обслуговування.
Компанія Amazfit випустила в Китаї нову компактну версію смартгодинника T-Rex 3 Pro з діаметром 44 мм — легшу альтернативу до вже наявної 48-мм моделі. Глобальний реліз поки не підтверджено, але очікується найближчим часом. Новинка доступна в кольорах Arctic Gold і Black Gold.
Основні характеристики Amazfit T-Rex 3 Pro (44 мм)
Габарити: 44.8 × 44.8 × 13.2 мм
Вага: 46.8 г (без ремінця)
Матеріали: корпус із армованого пластику, безель і кнопки з титану класу 5
23 жовтня в кіно стартував сатиричний фільм жахів з елементами боді-горора “Маска”, де на екрані в усіх сенсах виблискують Елізабет Мосс та Кейт Гадсон. Чому під час перегляду багатьох не полишатиме нав’язливе почуття дежавю — виклали в тексті.
Плюси:
багатообіцяльний початок; непогане за формою кіно; кілька вдалих жартівливих моментів; хороший акторський склад;
Мінуси:
слабеньке за змістом кіно; непримітна головна героїня; порівнянь з “Субстанцією” не уникнути, і усі вони будуть не на користь “Маски”;
5/10
Оцінка ITC.ua
“Маска”/ Shell
Жанр комедійний фільм жахів Режисер Макс Мінґелла У ролях Елізабет Мосс, Кейт Гадсон, Кая Ґербер, Елізабет Берклі, Аріан Моаєд, Есте Хаїм, Емі Ландекер, Лайонел Бойс, Рендалл Парк Прем’єра кінотеатри Рік випуску 2025 Сайт IMDb
Якщо в акторки Саманти Лейк колись і були кращі часи, то вони явно позаду. З новими ролями наразі не клеїться, усюди пхають носа молодші та привабливіші для кастинг-директорів конкурентки, а всепоглинальна невпевненість у собі гризе стражденну зсередини щоденно. Ще й клятий псоріаз час від часу дошкуляє. У зв’язку з цим жінка наважується на рішучий крок і звертається в центр омолоджувальної медицини Shell (жарти про однойменну мережу заправок приймаються), яким керує блискуча білявка Зої Шеннон.
Там усміхнений лікар обіцяє інноваційне лікування та миттєвий ефект, і справи у дійсно посвіжілої Саманти нарешті налагоджуються. Щобільше, вона заводить таку приємну дружбу з самою Зої. От тільки ні новоспечена подруга, ні лікар не попередили пацієнтку, що катастрофічні побічні ефекти від диво-процедури не змусять себе довго чекати.
Вже у дебютній сцені творці недвозначно натякають, що сліпа гонитва за вічною красою і молодістю може мати воістину згубні наслідки. І як вони це роблять! Перед глядачем постає не якась маловідома статистка, а пані Елізабет Берклі, впізнати яку глядачам зі стажем не складе жодних труднощів. Це саме та білявка, що звабливо виляла стегнами перед Кайлом Маклакленом та не знала, як правильно вимовляється Versace у початково провальних, а нині культових “Стриптизерках” (1995) Пола Верговена.
Щоб ви розуміли, це перша поява 53-річної акторки у повнометражному кіно з 2011 року, адже в останні півтора десятиліття вона міцно пов’язала кар’єру з серіалами. Щоправда, роль у Берклі зовсім крихітна — її героїня запам’ятовується лише тим, як відчайдушно відрізає огидні нарости на нозі у ванні. Сцена миттєво нагадує собі подібну, коли Серіна Вінсент голила згнилу шкіру у дебютному жахастику Елая Рота “Лихоманка” (2002). Та головне — вона налаштовує на певний лад.
Немає жодних сумнівів у тому, що “Маска” — така собі “Субстанція” на мінімалках, як і нудно констатувати, що на цьому наголосять в усіх рецензіях світу.
Коралі Фаржа була категорично нещадною до глядача і намагалася шокувати відверто надмірними, але дієвими кінозасобами. Натомість Максу Мінґеллі, для якого це лише друга повнометражна робота у якості режисера, не вистачило чи то майстерності, чи досвіду, чи може сміливості, щоб його стрічка була спроможна викликати хоча б якісь емоції, окрім байдужості.
Гра у сатиричний боді-горор тут помітна неозброєним оком. Це той випадок, коли автори у гламурно-гротескній, напівжартівливій манері мають на меті покритикувати нав’язані суспільством, зокрема індустрією розваг, стандарти краси. Не забувають вони й звернутися до тих, хто намагається слідувати уявним ідеалам, ніби закликаючи подумати двічі, перш ніж почати знущатися з власного тіла. Втім, виглядає це не тільки вторинно, але й непереконливо. Поверхнево.
Саманта Лейк прогнозовано наступає на ті самі граблі, що й Елізабет Спаркл у блискучому виконанні Демі Мур (як багато в нас сьогодні дівчат з ім’ям Елізабет згадується у тексті). Так само передбачувано це ні до чого хорошого не призводить. І так само тут присутня ще зовсім молода красуня, яка протиставляється безмежно втомленій Саманті.
Але там, де Фаржа давила суцільним дискомфортом, а Демі Мур щосили, з відповідним надривом, розмазувала червону губну помаду по обличчю, і це спричиняло відповідний глядацький відгук (позитивний чи негативний — не суть важливо), у Мінґелли все на диво стримане і стерильне. Навіть відразливих кадрів, коли мимоволі відвертаєш голову від екрана, назбирається з мишачу бідницю.
Ну добре, шокувати чи принаймні струсонути заснулого глядача тут явно ніхто не збирається. А як щодо заявленої комедії? На жаль, приводів для сміху знаходиться не так багато — кілька епізодів дійсно вистрілюють (сцена з поїданням шкіри — топ), але на тому й все.
Сетинг у “Масці” не менш дивний, ніж саме кіно. Футуристичний дизайн автівок з автопілотом натякає на те, що дія відбувається у майбутньому (до слова, творці і тут знаходять причини для жартів). Водночас у цьому світі досі користуються стаціонарними телефонами. А синтезаторний саундтрек взагалі відсилає до атмосфери 80-х — недарма на початках історія скидається на слешер.
Лиходійка, що розгулює у кадрі в промовисто “холодній” сукні сріблястого кольору, хизується тим, що їй 68, хоча насправді виглядає приблизно ось так. В одній зі сцен, після самозадоволення, вона нагороджує персонажку Мосс вражаючим вібратором, щоб та ним скористалась, дивлячись на своє відображення у дзеркалі. Це, власне, і є найпотужніша провокація в історії.
Елізабет Мосс, яка добре знайома з постановником/актором Мінґеллою завдяки спільним фільмуванням у антиутопії “Оповідь служниці” (2017—2025), почувається впевнено у ролі невпевненої у собі жінки, але простору для того, щоб чимось запам’ятатися, їй не вистачає. Знову ж таки, на відміну від торішньої Демі Мур. Колишня завсідниця ромкомів Кейт Гадсон, здається, не зверталася до жанру горор добрих 20 років, з часів “Ключа від усіх дверей”, однак у кадрі виглядає ефектно. І це в принципі усе, що від неї вимагається. 24-річній фотомоделі і дочці Сінді Кроуфорд Каї Ґербер надали надто мало екранного часу, щоб хоч якось проявити себе.
В підсумку у Мінґелли вийшло ні риба ні м’ясо, ̶а̶ ̶л̶о̶б̶с̶т̶е̶р̶ що до своєї кульмінації скочується у кривавий фарс. Мокбастер “Субстанції”, котрий до ладу не розважає і не хвилює. Цього як-не-як замало, щоб ті 100 хвилин, які забирає у вас кіно, вважати рівноцінним обміном.
Висновок:
“Маска” — посереднє кіно з елементами боді-горору, сатирична гармата якої стріляє виключно холостими.
